Тут клюватиме

Коли батьки зачинили ворота та поїхали з друзями на ніч кіно, Єгор боязко зазирнув в сарай, де лежала вудка. Його лякала не так ніч, як непослух. До ріки йти лише 5 хвилин, але якщо його застукають – він зрадить батьківській довірі та любові назавжди.

Після риболовлі під час зливи, побачити Самару вночі здалося справжньою пригодою, вартою подиву однокласників. І її! Вона точно повірить і бачитиме в ньому безстрашного героя.

«Можливо, вигадати все?» - подумав Єгор. Але вирішив спробувати. Бодай на хвилинку, але закинути вудку. «Раптом хто побачить – втечу, або удам, що йду в магазин».

Склавши в пакет вудку та дві скибки хліба, визирнув з-за паркану. Нікого не було. Він видихнув, але затримався ще, про всяк випадок.

Повз перші двори Єгор прокрадався, очікуючи втекти, щойно почує гавкіт собак. Проте мовчало все, доки не визвірився чийсь кане-корсо і втікати довелося до берега, бо позаду хтось відчинив гараж.

Єгор саме заховався за дубом, коли машина освітила все. Попереду була ріка. Йому вдалося. Та Єгор заплакав… Герої не відчувають сорому, а він відчував і не хотів вже нічого, лише б добігти додому, аби не побачив ніхто.

- Привіт. Ти новенький, так?

Єгор скочив. Біля комишу, опустивши ноги у крижану воду, сиділа дівчина його віку.

- Я бачила тебе з батьками. Під час зливи. Ти зловив велетенську рибу та відпустив її. Правда?

- Правда…

- Мені це сподобалося, - вона засміялася.

- Я тебе не бачив…

- Ви побігли додому, не озираючись. Я Алла.

- Єгор…

- Чому ти не дістаєш вудку, Єгоре? Ти ж для цього прийшов, так?

- Я, - хлопець похолов, ніби сам знаходився у воді, - Так.

- Ось тут під комишем клюватиме. Спробуй.

- Я, мабуть, піду.

- Ти ж нікому не розкажеш, що бачив мене тут? Батьки сваритимуться, якщо дізнаються, що я купалася вночі.

- Не розкажу, - Єгор видихнув і вже ступив назад.

- І я не розкажу твоїм батькам, Єгоре. Не хвилюйся. Я просто люблю приходити сюди вночі. Побачила тебе. Ви минулого тижня заселилися, так?

- Так…

- Закинь вудочку сюди, Єгоре. Уяви, яка ж це буде історія…

- Я не збирався нікому розповідати.

- Шкода. Нам, дівчатам подобається, коли хлопці здатні на таке. Ти ж сюди не ховатися прийшов. Спіймай її, Єгоре. Як красиво потопає поплавок вночі.

Він почервонів. Дістав вудку, лише з третього разу начепив на гачок тісто і закинув, думками вже застрибуючи під ковдру. Поплавок сіпнувся двічі. Єгор різко потягнув вудку і спіймав красиву рибку з червоним плавником.

- Я ж казала, - посміхнулася вона.

- Звідки ти знала?

- Я не перший рік тут живу… Підійди ближче, аби міг закинути гачок далі. Там більша риба, Єгоре.

- Вода крижана.

- Що?

- Вода крижана, а ти в ній сидиш.

- Я змалечку загартовуюся. Дідусь привчив. І тепер, коли батьки рано засинають, приходжу сюди вночі.

Єгор підступив на два кроки. Закинув вудку і помітити не встиг, як поплавок сіпнувся та потонув. Він впіймав її. Відпустив і підійшов ще ближче до комишів, зачарований тим, як добре клює.

Оговтався лише, коли закінчився хліб.

- Ну, я піду. Батьки хвилюватимуться. Бувай.

- Ти такий молодець.

Він здригнувся. Настільки близько опинився до неї.

- Дякую… Добраніч.

- Я теж вже піду. Допоможеш мені встати? – простягнула до нього бліду руку.

- Звісно.

Він вхопив її долоню, та дівчинка й не думала зрушити з місця. Натомість потягнула його і поцілувала мокрими губами, що пахли, мов та ріка і риба...

***

Вони вже не розрізняли вогні швидкої, пожежної та поліції. Не розрізняли й людей... Як і не помітили, що настав день.

Коли мали стати єдиним цілим – стали огидними самі собі.

Дружина гукала сина. Більше в спогадах, намагаючись згадати до найменшої деталі все. Чоловік мовчав.

- Тато! Мамо! – далеке марево вдаряло в душу.

Навколо загомоніли.

- Тато! Мамо!

Озирнувся. Єгор… Біг, заплаканий … Дружина ринулася назустріч. Чоловік наздогнав. Вони впали разом, плачучи в обіймах:

- Синку, ти живий!

- Вибачте! Вибачте, що я втік…

Єгор визирнув на дім, та побачив лише чорні плями стін, що об’їдками залишив вогонь.

- Ти живий… - десь далеко почув Єгор.