Опецькуватий Лепрекон
«На жаль, не моїй, але любій, присвячується…»
(Базується на реальних подіях)
Чи боїшся ти темряви? Я боюся… І це не якісь незрозумілі дитячі страхи, а реально моторошна тема!
Я почну здаля… В цьому домі в селі раніше жила відьма. Коли вона померла, як водиться, дах проламали і всі необхідні ритуали, здається, виконали. А трохи згодом з далекого Казахстану сюди переїхала родина моєї мами: вона сама, двоє її братів і бабуся з дідусем.
Від самого початку життя в новому домі не заладилося. Постійні сварки, злидні і… Страх. Вдень Він так сильно не відчувався. Але, як тільки на землю спадали сутінки, Він, ніби, матеріалізовувався. Можна було почути Його важкі кроки в пустій темній кімнаті або на горищі. Інколи Він брязкотів посудом на кухні, а, бувало, навіть стукав у шибку серед ночі…
Один з моїх дядьків вчасно зметикував, що до чого, швиденько одружився та втік з проклятого дому. А от дяді Вані не пощастило. Він часто бачив Страх і породжених ним привидів, тому іноді дуже сильно пив. Одного разу він перебрав і заснув взимку прямо на городі біля самої хати. На ранок його вже закоцюблого знайшли припорошеним свіжим сніжком…
Батько мій рідний теж дуже сильно пив. Особливо він запив, коли я тільки народилася… І скоро мама пішла від нього, а натомість до неї в прийми пристав мій вітчим. Дідуся я не пам’ятаю… Страх звів його в могилу ще, коли мені було тільки два роки. А от бабусю…
Це трапилося під Новий Рік. Всі діти з нетерпінням чекають свята, але я, затамувавши подих, очікувала на черговий скандал. Вітчим ще вдень сильно напився і гримав на маму… Добре, що надворі було сонечко і мені можна було заховатися у своїй кімнаті. При сонячному світлі Страх майже ніколи не наважувався проявляти себе. Я тільки краєм вуха чула п’яні варнякання вітчима і бабусине бубоніння з цього приводу, та й не сильно дослухалася. Я малювала подарунок для бабусі – зелену ялиночку, а біля неї білосніжного з блакитнуватим відблиском сніговичка.
Під вечір все вже було готово і ми зібралися разом у кімнаті біля телевізора святкувати. Стіл давно накрили, але вітчима ще досі не було вдома. Бабуся з мамою розставили красивий посуд і почали накладати в нього традиційні новорічні салати та інші смаколики. Ми обмінялися подарунками. Бабусі дуже сподобався мій сніговичок. Вона сказала, що я – справжня художниця і поклала мій малюнок собі в нагрудний карман святкового плаття.
Аж тут загупало в двері – прийшов п’яний в дим вітчим. Мама побігла йому відчиняти, а бабуся знов заходилася сердито бубніти собі під носа різні неприємності на його адресу. Коли той ввалився до хати, вона не стрималася і вискочила йому назустріч та почала лаятися…
Далі все відбувалося так швидко, неначе на дитячій каруселі, на якій я каталася влітку в парку розваг. В кімнаті, де я залишилася сама, раптом з’явився сам Страх… Він стояв у темному кутку, куди падало найменше світла від невеличкої лампочки під стелею, і тягнув свої примарливі лапи в сторону прихожої…
В цю ж мить в руках вітчима звідкілясь взявся довгий ніж і він накинувся з ним на бабусю… Я не бачила цього, бо була збентежена виглядом Страха, але почула нелюдські крики з прихожої. Кричали мама й бабуся, а я не могла, навіть, поворухнутися… Дуже скоро крик бабусі перетворився на якесь булькання, а до маминого лементу додалися глухі удари. Навіть, Страх, здалося, злякався і зник, а я визирнула в двері і побачила як мама лупцює вітчима всим, що траплялося під руку…
На долівці була чимала калюжа крові. На самому її краю непорушно лежала бабуся, а біля неї поряд мій малюнок. Тільки сніговичок тепер був на ньому не біленький, а весь червоний від крові. В цю мить мені стало, мабуть, наймоторошніше в житті і я заволала з усієї сили!
Мама оговталася, схопила перші теплі речі, що потрапили їй на очі, закутала мене в них, схопила мене на руки і прожогом вискочила з хати. Я продовжувала кричати, бачачи калюжу крові і два тіла на долівці. Але останнє, що я побачила – примарливо-синього кольору дядю Ваню, що посміхався з темного кутка посинілими від холоду губами…
Отож, скажіть мені тепер, чи дарма я боюся темряви?
