Тиша

Євген вбив свою родину на Пасху. Трапилося це рано-вранці, коли прийшла з церкви його жінка Марина. Їх однорічний Матвій ще спав у ліжечку. Напередодні Євген довго не міг заснути і в голові йому ввижалися якісь плаваючи картинки та шепіт. Він був тверезий, а картинки були схожі на яскраві геометричні фігури, що переливалися та переходили одне в одне, створюючи безкінечні химерні комбінації.

Відкривши одне око, Євген почув грюкіт каструль на кухні і солодко потягнувся. Весняне сонечко зазирнуло у віконечко спальні, обіцяючи гарний вихідний день. Бачить Бог, він зовсім і не збирався нікого вбивати, тим більше на таке велике свято. Причиною стало невдоволене буркотіння його дружини. Постійне, вічне, традиційне, набридливе, таке звичне, остогидне буркотіння. Якщо вдуматися, то це буркотіння він чув вже тисячі разів за всі три роки їхнього подружнього життя, але чомусь саме цей, тисяча перший раз, став фатальним. Цей останній раз звільнив прив`язану зозулю у його голові, і вона радісно полетіла, боляче б`ючи крилами по його мізках.

Щось стрельнуло в голові, ніби зник увесь туман, який огортав його мозок та єство всі ці роки - від народження і до сьогодення. Він чітко зрозумів, що треба робити.

Тихо встав з ліжка, відкрив балкон, намацав величезний іржавий ніж, що валявся під старим неробочим холодильником, узяв його та пішов на кухню. Марина не встигла нічого сказати, та вона, мабуть, і зрозуміти нічого не встигла. Він просто затулив їй рота. Ножем і назавжди. Вона похилилася, захропіла, як свиня, що ріжуть на Різдво та повалилася біля мийки. Вираз її обличчя і далі залишався невдоволеним.

Малий Матвій, мабуть, щось відчуваючи, голосно заплакав у ліжку. Євген чомусь зрозумів, що і його треба негайно відправити до матері.

Малюк радісно посміхався батькові в кроватці та щось угукав по-своєму. Євген обережно узяв сина двома руками за голову та повільно стиснув. Дитячий череп був до пуття не сформований, тому легко стискався. Євгену здалося, що це напівспущений резиновий м`ячик. Він відчув, що його руки майже торкаються одна одної через тонкий прошарок з кісток та шкіри. Нарешті щось хруснуло і малий заверещав тонким голосом, як цуценя. Після цього Євген, не дивлячись на свої руки і не зводячи погляду з віконної рами, скрутив сину шию.

В квартирі настала тиша. Тиша. Ти-и-и-ша. Благословенна тиша… Він так довго хотів побути в тиші. Просто, щоб була тиша. А зробити це було ой як нелегко. В супермаркеті, де він робив, завжди було шумно. Шумно було і в його дитинстві, де в родині зростало четверо братів, які не любили тишу. Шумно було на вулиці і в маршрутці, коли він їхав на свою роботу. Завжди шумно було і тут, в двокімнатній зйомній квартирці на краю шумного міста.

Тиша приходила лише пізно в ночі, у вісні: з яскравими картинками та заспокійливим шепотом. Тихенько повернувшись на кухню, Євген сів за стіл і почав їсти принесені з церкви харчі: крашені яєчка, сало, копчену ковбасу. Відкривши холодильник, він налив собі велику кружку холодного молока.

Господи… Невже це я зробив? Відчуття жаху поволі почало накривати чоловіка, все його тіло враз спітніло та почало судомити. Почуття паніки та страху пожирало його зсередини. Почавши задихатися, він раптом проснувся.

Відкривши одне око, Євген почув грюкіт каструль на кухні і солодко потягнувся. Весняне сонечко зазирнуло йому у віконечко спальні, обіцяючи гарний вихідний день…

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Мамони
Історія статусів

21/04/20 17:40: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап