Гра розуму

На цвинтарі було тихо. Туман вкривав тіні, незрозумілих істот без обличь. Худі і знесилені, вони дерли кігтями могильні плити і щось шепотіли. Мейсон, непримітно дістав із під свого плаща заряджену рушницю і направив у сторону химери, що жерла рештки невідомої тварини. Та сховалась за трухлявим деревом, впала на землю і ледь рухалась від насолоди. Чоловік прижмурив ліве око і зробив постріл. Вся невідома нечисть зникла, розтанула як пар, осінньої днини. Він підійшов повільно до тіла, що лежало мертве на землі і жахнувся. Тіло химери, нагадувало собою суцільну рану, здавалось за нею раніше велося полювання. Оголене і темно- бліде, воно вже ніколи не здригнеться в агонії голоду. Мейсон, зігнувся до мерця, мовчазно дістав із під халяви свого чоботу ніж і заходився різати черево істоти. Щойно він зробив надріз, як душа вирвалась назовні і здійнялась у височінь сірого неба, за нею ще одна, а потім – ціла сотня крихітних згустків енергії, впилась в атмосферу.

Так холодно! – озвався голос позаду. Тонкий і ніжний він пестив собою неживі квіти і дарував їм ціле життя.

Мейсон, повернув свою голову і побачив ще юне дівча. Темні, довгі коси, були мокрими і здавались що незнайомка заблукала –геть, нежива. Її обличчя мало колір воску, погляд далекий, жила вона кілька сотень років і померла від якогось жахіття.

Що тебе спонукало прокинутись?! – насторожений запитав чоловік і навів на дівчину рушницю.

Я чула розмову вигнаних із раю ангелів. Пекельні муки вкриють землю і мертві встануть із лави. Різками будуть вони бити живих і здіймати кроваві хмари. Буде квітнути жасмин і золотий дощ пуститься на катів, але вони візьмуть до рук ножі і почнуть вбивати всіх хто попадеться до їх рук в часи темних кардиналів. – вона озвалась, як прозріння. Вся в білому як привид, затанцювала дівчина, як божевільна і зникла сміючись за сивими відьмами, що бродили цвинтарем.  

Мейсон, не міг зрозуміти, від чого та могла померти. Таку красу могли тільки отруїти, її вуста мали відтінки зловісного келиху. Той звісно впав і розбився, коли трояндовий ром, витік із її горла і завмер на підборідді краплинами крові. Можливо, її вдарили кинджалом, заточеним на швидку руку. Кому могла завадити вона?! Кому вона снилась після погребіння?!

За вікном линули незрозумілі тіні, коні здіймали пил і той сідав на ставні вікон малював страшні думки. Мейсон, запалив свічку і поставив її на стіл, відірвав кусень сірого хліба. Його весь час, щось непокоїло. Раптом, він почув як із печі доноситься стогін. Ніби птаха потрапила в тенета і бориться щосили за життя, б’ючись невтомно своїми крилами.  Мейсон, відкрив заслін і заглянув в середину мідного чавуна, в якому була кипляча вода. Світло, ледь потрапляло на стіни забруднені сажею.

Чоловік, уважно провів поглядом тінь, яка згорнулась в куток і щось дряпала кігтем. Мініатюрне тіло, нагадувала своєю подобою, жахливий експеримент. Височенний горб на спині, мав голову. Криві зуби виднілися, із під верхньої губи. Понівечений ніс, ніби якимось звіром, вже зажив і не кровоточив. Тонка шия, мала ще одну голову. Очі на ній були завжди закритими.

Що ти є?! – налякано закричав Мейсон і закрив різко заслін.

Я голодна. Ти смачненький шматок плоті. Мені б, лише скуштувати. Повір, я не хочу тебе вбивати. О півночі, я почала даватися слиною. Ти тоді спав. – прошепотіла потвора, скочила на свої худенькі ноги. Замість ступні, вона мала копита.

Я тебе зараз омертвлю, ляжеш спочивати на цілу вічність. Хай твоєю душею бавляться шакали. – закричав чоловік , вхопивши бляшанку зі свяченою водою.

Вона намагалася відкрити заслін, почала клясти все на світі. Потім, промовила що душі давно у неї нема, лише сухі кістки поломаних ребр.  

Бляшанка, відкрилась і тихо впала на підлогу. Заворожена та стала, як постать і вже мовчала. Потім, відкрила двері, та пішла вся заквітчана як наречена без приданого.

Мейсон, сів на порозі свого будинку, запалив сигару. Цього вечора, він не розумів, як йому не втратити залишку розуму, у вічному полюванні на тих, хто неабияк вирізнявся… Ті особи, були небезпечними,  холоднокровними, часто у них не було імені і самого життя, лише існування на кілька хвилин і то за сприянням чогось розуму. Мейсон, був один із тих, хто їх нищив. Його гра розуму породжували, лише красу.