Слухняний

Знову не вдасться сьогодні пограти з хлопцями у футбол, а розваг у нашому селі і без того не багато. Та мама попрохала допомогти, а як можна їй відмовити. Лише вона піклується про мене, адже нас покинув батько. Її любов дарує мені радість кожного дня, тому, як би не хотілося відмовити, щоб трохи повеселитися, я не можу. Крім того, цього разу пакунки не такі важкі. Нести було легше і я вже бачив свій будинок.

– А, пакет крапає! – я щосили побіг додому.

– Мамо! – крикнув ще в дверях, але відповіді не пролунало.

Увійшовши у дім, я залишив пакунки на порозі. Мами не було ні в одній із кімнат.

– Дивно, мама ж вранці його поливала, – промовив я, виходячи з будинку з горщиком із засохлими квітами, – Потім викину, потрібно спочатку знайти маму та віддати пакунки.

Під пакетами набігла невеличка калюжа, тож я кинув ганчірку, щоб вона ввібрала вологу. На подвір’ї порожньо та тихо, в такому разі мама, мабуть, господарює у сараї. Раніше то була батькова майстерня, там досі залишилася різноманітна деревина, та зараз ми зберігаємо у ній всіляке приладдя.

Замок, який щойно зняв із дверей, поклав у кишеню. Із прочинених дверей повіяло приємним, солодким ароматом. Він залишався навіть після того, як батько пішов.

– А я знав, що знайду тебе тут. Я приніс те, що ти просила, – показав пакети, та почав їх розбирати.

– Мамо, мені не дуже подобається займатися подібним. Але я слухняний, ти ж похвалиш мене? – дістав ще одне кошеня з пакету та поклав на стіл. – Не думав що буде стільки крові. Навіть пакет протік.

Начисто витер руки, сів на старий стілець, що валявся тут уже давно. З іншим розбереться мама. Все-таки мені подобається запах в цій майстерні, напевно це смола якоїсь деревини. Навколо мене висіли різні тваринки: котики та собачки, кури, їжачки та навіть дві білочки, що я одного разу упіймав. Мама обожнювала таким займатися, так вона показувала турботу та любов. Деякі тваринки уже висохли, деякі ні. Із свіжих точно довго крапатиме кров.

Ось і все, сьогоднішнє прохання виконано й нові друзі зайняли свої місця. Хоча інколи мені це не подобається, та мама робить все заради мене, щоб не сумував на самоті.

– Дякую, мамо, та потрібно бігти, – хотів її обійняти та зупинився глянувши на свої руки.

– Ледь тебе не забруднив, – посміхнувся, швиденько витираючи їх.

Обійняв маму та відставив стілець у бік. Замок, що лежав у кишені, дзенькнув на закритих дверях.

– Тепер можна й пообідати, цікаво, що мама приготувала. Від солодкого аромату у майстерні я зголоднів.

У закритій майстерні посеред десятків підвішених тварин, ледь погойдувалося напівзотліле тіло жінки-самогубці.