св. Віт.

 Із щоденника мого діда:

«16.06.1987»

«Це може видатися божевіллям, але я маю це записати, щоб хоч якось вилити той жах, який я пережив вчора і який мені не дає спокою.

Мабуть почну з того, що вчора  на наших геологічних роботах видався вихідний і Борис, наш археолог, який має слідкувати, за тим як ми пробурюємо скважини, запропонував провести екскурсію, як він висловився: «По язичницькому капищі неподалік». Я погодився, адже захоплююсь історією.

Вирушили в екскурсію ми з самого ранку. Єдиним пунктом нашої подорожі було городище на горі Богит,про яке мені було відомо, що там був ідол язичницького чотириликого бога Світовида, який у 1848 році знайшли у річці коло цієї гори.

Піднімалися до городища ми, за словами Бориса старою дорогою, яка збереглася ще з давніх часів, яку проклали ще перші поселенці цього пагорба скіфи і останніми поселенцями якого були слов’яни язичники, які мабуть ховалися від християнізації князя Володимира у цих лісах.

Борис нам детально описував кожен насип, заглибину, які ми зустрічали. То тут, то там, був жертовник, яма з кістками,  просто насипано вал, тут було житло і так далі. Проте мене зацікавило інше, це сама гора на якій було городище, адже здається вона ніби кровоточила, тому що, куди не поверни  натрапляєш на струмки, джерельця, потічки. Здавалося ніби цей пагорб був концентрацією якоїсь підземної енергії, яка розривала землю, і вона випинаючись утворивши гору, кровоточила водою. На це Борис відповів з посмішкою: «Древні щось можливо собі знали». Тоді це здалося простим жартом.

Коли ж ми ввійшли на саме городище, я побачив рівнесеньке плато, яке відрізнялося від  давніх часів, лише купою заростей і дерев, що наросли за довгі роки. Борис махнувши рукою сказав мені: «Там десь у центрі твій Світовид стояв, побачиш».

Я трохи пройшовся вздовж валу, та вирішив, подивитися, де стояв той ідол, якому поклонялися наші предки століттями. Та  підійшовши до середини я враз побачив того самого ідола, копії якого я розглядав на фотокартках, я бачив цей стовп метри три заввишки з чотирма лицями, із зображенням трьох світів: божественного, людського та підземного.

Я гукнув Бориса кажучи, що тут стоїть стовп, на що він відповів, що тут нічого немає. Аж ось враз усе навколо потемніло, я не зрозумів що сталося, на хвилинку вирішив, що я втратив свідомість, але це було до біса реально навколо мене стояла, купа людей у білих сорочках нижче колін, з дивними вінками на голові, здається вони щось співали, але мови я не розумів. Цей натовп здавалося перебував наче у якомусь екстазі. Люди билися наче у конвульсіях, але приглядівшись я зрозумів, що це був скоріше танець, аніж безконтрольне брикання.

Та доки я ще не встиг оговтатися, мене ззаду підхопили чиїсь руки. Мене вивели на кам’яний п’єдестал. Піднявши голову я побачив, що був у центрі усього цього дійства а переді мною стояв той самий ідол, по боках якого стояли чоловік та жінка, які закінчили якийсь ритуал і спрямували свої закривавлені руки на мене, і тоді весь натовп навколо зупинився, та притих, тиша була такою нестерпною, від чого здалося що та нічна темінь стає все густішою. Кам’яний ідол дивним чином почав повільно вертітися, і вмить преді мною постала триметрова постать з чотирма лицями. Чоловік з жінкою відбігли від нього до мене і впали на коліна, що вмить повторив натовп, який почав ритмічно вигукувати не зрозумілий мені вислів, з якого я розібрав лише одну фразу: «Звітовит!».

Я вмить зрозумів, що ця величезна постать з довгим до поясу волоссям,з такою ж бородою у чорній сорочці є тим божеством Світовидом. Він наблизився до мене узяв за плечі відкрив рота, і я відчув як холод пробіг по мені, і здалося ніби мене висмоктували з мого тіла, і лиш тут я насправді втратив свідомість. 

Наступне, що я побачив, це був Борис, який стояв наді мною і поливав водою. Я не став розповідати, про те що бачив. Ми зробили вигляд наче я просто втратив свідомість від перевтоми і того що перегрівся на сонці.

Проте, я знаю, відчуваю нутром, що це було насправді, це не було марення чи сон, я справді відчуваю що потрапив у ті давні часи на ритуальну ніч і моє тіло було принесено у жертву.»