Збіг

Вся ця історія з карантином на початку видавалася Йосипу не такою вже й поганою. Інститут історії перевели на дистанційну роботу, він напакував повний рюкзак продуктів, взяв ноутбук з робочими файлами та поїхав у заміський будинок. Може, трохи гучно було називати це будинком. Дерев’яну дачу побудував батько ще за СРСР, ділянку дали «на вигоні». До села було майже десять кілометрів, до Києва – більше ста, мав двох сусідів, проте вони приїжджали на пару тижнів за все літо. Отже, кращого місця для карантину було не придумати. Електрику отримував від маленької сонячної батареї, вистачало на роботу ноутбука та зарядку батареї для ліхтарика. Інтернет був по телефону, дуже повільний, але навіщо він, коли маєш багато роботи? Треба до осені написати книгу, тому відволікатись не варто.

Час від часу дзвонили колеги, один навіть заїхав у гості, привіз кілограмів 50 продуктів, та незабаром поїхав. Проблеми почались, як завжди в житті, від серця. Він вже давно сидів на пігулках, що дозволяли його мотору працювати в нормальному режимі. Смарт-годинник давав можливість постійно моніторити свій стан. Але пожежі наприкінці квітня нанесли якихось продуктів горіння, і дозу ліків необхідно було збільшити. Запас пігулок мав достатній, проте приймати їх тепер доводилось двічі на день.

За кілька тижнів перестав працювати телефон. Йосип був далекий від техніки, тому не міг з певністю сказати, чи то сам мобильник зламався, чи ще щось.

Одного дня він почув шарудіння у дворі та вийшов перевірити, що сталося. У дворі сидів якийсь пес. Він гучно скавучав та намагався зализати велику криваву рану на спині. Побачивши людину, жалібно махаючи хвостом, поповз до Йосипа. У історика не було досвіду спілкування з собаками, але допомогти живій істоті хотілося. Він дістав з аптечки пляшку зі спиртом, бинт, і наблизився до собаки. Той легко дав себе погладити і, здавалося, повністю покладався на людину. Та коли Йосип плеснув спиртом на рану, пес несподівано вирвався та, вкусивши «лікаря» за руку, втік. І бинт, і пляшка опинились на землі, причому, поки Йосип приходив до тями, весь спирт вилився на землю.

Тепер треба було рятувати рятувальника. Більше засобів для дезінфекції не було. Щоб не втратити багато крові, він перемотав рану чистою футболкою, і взяв велосипеда, щоб дістатися села.

Пов’язка весь час злазила з рани, і Йосип відволікався, щоб підтягнути її. Раптом переднє колесо в’їхало в яму, і він злетів з велосипеда та вдарився головою о камінь.

Йосип прийшов до тями. Голова була в крові. Велосипед — зламаний. Піднятися заледве зміг. Залишалось пройти ще три кілометри. Кожен крок викликав біль у спині. У повітрі відчувався запах гару: вітер приніс пилову хмару, змішану з димом. Дихати було важко, очі застилали сльози…

Нарешті Йосип опинився в селі. Він стукав в усі хвіртки по дорозі, вимащуючи їх кров’ю з ран. Ніхто не відчиняв. Не чути було жодних людських звуків. Нарешті, попереду з’явився будинок з написом «Аптека».

З останніх сил він дотелепав до дверей та зайшов. За стійкою стояла людина практично в костюмі хімічного захисту. Йосип спробував сказати щось, але його горло душив сильний кашель.

Аптекарка гучно закричала, і щось важке опустилося на Йосипову потилицю. Чоловік аптекарки, який вдарив історика дровинякою по голові, витягнув тіло за ноги на вулицю та викликав поліцію. Але вона не приїхала.

Чоловік обшукав тіло Йосипа, знайшов паспорт. Історик ще дихав, але надати йому допомогу на місці ніхто не захотів. Тіло завернули в целофан та вирішили відвезти по місцю прописки, в Київ.

Машина їхала дорогою, яка вела до дачі Йосипа. Диму та пилу було ще багато, і видимість залишалась низкою, але добре знана місцевість дозволяла гнати якомога швидше. Наїхавши на кинутий істориком на дорозі велосипед, машина втратила керування та врізалась у дерево...

Йосипа привів до тями смарт-годинник. Серце працювало погано. Потрібні були ліки, інакше — смерть. Водій лежав з розбитою головою та не подавав ознак життя.

Історик вибрався з машини. Він упізнав місце, але йти сил не було. Він поповз. Здавалося, це тривало годинами. Смарт-годинник вже не пікав, він верещав.

Нарешті дім. Треба проповзти через двір. Серце стукало дуже сильно та нерівномірно. У нього залишились лічені хвилини. Упаковку вже видно!..

Позаду роздалося гарчання, і пес, схопивши людину за ногу, потягнув її у ліс...