Химерна Легенда

Вони переповідають ту химерну легенду своїм нащадкам століттями починаючи з темних часів доісторичного ранку прадавнього світу настільки жорстокого й мерзенного що досі волосся встає дибки при згадці про тих створінь які існували поруч з людьми та ділили з ними планету доволі молоду і полохливу готову здригнутись від найменшого незрозумілого руху в сутінкових згустках простору без вимірних переходів якими гасають в пошуках здобичі здичавілі істоти що ніколи не мали назв а на вигляд були такими огидними наче хтонічний набір різних частин тіл тварин які всліпу зліпив між собою п’яний студент ветеринарного коледжу та залишив гнити на тиждень під пекучим південним сонцем яке однаково спалить себе наприкінці часу коли забуті боги прийдешніх рас вирішать нагадати про себе тим хто залишився блукати крижаними пустками шукаючи хоч якусь їжу дикі й очманілі як звірі загублені в хащах свідомостей архаїчних химородин створивши дійсність як іграшку для незрозумілих забавок тисячооких дітей породжених нижчими матеріями світів в які ніколи не зазирне жодна жива душа бо то світи смерті зірок де нема міст і панує одвічна темрява лабіринтів печер нейронів циклопічного мозку що керує обертанням планет населених людиноподібними зміями з жовтими як послід Гхарма очима без зіниць які сліпо дивляться вперед знаходячись в найглибших норах вікового сну нависаючого чорною хмарою над головами переляканих мешканців кам’яних мегаполісів де будинки у формі пірамід з тисячами вікон й мостів між ними руйнуються під впливом північного вітру завиваючого серед покинутих стін алей та вулиць колись могутнього міста яке тепер перетворилося на суцільну руїну жителі якої переховуються в тінях мегалітніх обелісків що покриті жахливими написами мертвими мовами зниклими задовго до народження землі в глибинах чорного космосу сповненого маніакальних думок вмираючих деміургів огорнутих перетинчастими крилами наче ковдрами й зависливими над безодньою часу плинно стікаючого спіраллю до одвічного хаосу який пульсує темними хвилями у глибинних нетрях недосяжних глибин гірських печер куди ніколи не потикались живі істоти а якби й чийсь хворобливий розум повів свого власника до тих таємних ходів то такий подорожній ніколи б не повернувся назад зазнавши шляхом тисяч пекельних тортур нестерпних для життя й збочених для уяви бо саме їх породив споконвічний Доршт що правив світом до народження інших Богів Космосу не менш жорстоких і жахливих ніж ті хто їм поклонявся тисячі років тому приносячи криваві пожертви до тотемів вирізьблених з людських кісток які встановлювали на центральних площах міст цивілізацій стертих з планет одним подихом Утулу Життєзбавного охоплюючого сутність буття в замкнених склепах де ховають найвідважніших синів роду готових кинути виклик мерзенним породженням згаслих зірок що приходили з єдиним наміром — зжерти кожного кого зустрінуть на своєму шляху що простелявся в просторі темними цеглинами позбиранами з уламків палацу тиранічних царів основною забавкою яких було розчленування тіл рабів в надії таким чином улестити іншовимірні сили які наводили жах більший за темряву найглибшої ями що кишить хробаками та в яку скидували непокірних підданих прабатьків тих хто склав цю химерну легенду яку мені вдалося записати власною кров’ю на шматку старого пергаменту знайденого в зітлілій могилі легендарного пророка який бачив в одкровеннях все те що ви мої нащадки змогли прочитати зараз волею безликого Тродша який заглибився в свій сон відображенням якого є наше існування.

Писано року 873 від пробудження Всесильного Арткха*.

________________________________________________________________________________

* Прим. редактора.

Скорочений текст легенди поданий згідно збірки «Пісні які співають німі». Повний текст разом з оригінальним пергаментом було втрачено під час Великого Гіперборейського Землетрусу.