За дверима церкви

Чорні нігті пливли по різблених словах. Сухі дошки чіплялись сучками за пальці.

— Хто входить тут, покинь усю надію.

— Що? – прошепотів Діма, намагаючись зачепити клямку.

— Напис, як на вході у пекло. – відповіла Юля.

— Нагадай чому ми вдираємось у церкву?

— Клятий піп заплатить за те, що не захотів відспівувати мого діда.

Діма лиш підняв погляд, щоб заглянути в карі очі своєї дівчини. Впевненість в них блищала, як і годину тому.

— Готово. – промовив він та підвівся на ноги.

Юля перезирнулася. В темній гущавині плодових дерев та чагарників нікого не видно. Вона зайшла перша, хлопець з балончиком фарби одразу за нею. За коридором поворот направо до вівтаря. Якраз там їх зупинив голос попа. З-за стіни доносилося бурмотання. Діма кивнув у бік дверей до сповідальної кабінки. Навіть там, за тонкою стінкою від залу, слова священика вони не розібрали.

Розп’яття хтось перевернув та спер до стіни. На столі, де зазвичай хрестили дітей, на колінах стояла дівчина. Юля, розгледівши це, смикнулась до виходу. Хлопець вхопив її за руку, заперечливо помахав головою та знову прилипнув до тоненької перегородки у дірочку. Обоє не впізнали білявку. Вона закинула голову, руки позаду, щоб не втратити рівноваги. З-під білої накидки виднілися оголені груди.

Священик скинув з себе плащаницю. Він також був на колінах, тільки на підлозі. Груди, живіт – все порізане. У вигинах ран виднілися символи. Побачивши в його руках ніж, Юля закрила долонями очі. За мить опустила їх на рот, щоб часом не скрикнути. Чоловік замовк, жодного його слова вони так і не зрозуміли.

Ніж вп’явся у плоть на рівні сечового міхура. Дівчина на вівтарі застогнала. Голос звучав п’янким задоволенням. Священик не зупинився. Він різко потягнув лезо догори, розпоровши все черево тендітного тіла аж до сонячного сплетіння. Руки підігнулись, спина прогнулась назад. Лиш такий натяг втримав нутрощі всередині. Вбивця припав до її живота.

Юля розгледіла глибокі ковтки та з гуркотом побігла із церкви. Юнак же встиг упіймати погляд попа. Кров від пащі текла аж до самих штанів, а очі світилися жовтим.

Парубок також дременув. Він гарячкувато звалив старі лави, щоб ті перегородили коридор. Вибіг на двір. Дівчина ховалась за яблунею. Під місячним світлом було видно, як тіні з під її очей розповзлися щоками.

— Біжимо до машини. – викрикнув юнак.

Чагарник дряпав ноги. Діма втупив очі униз, щоб не заплутатись у ожині. Він біг попереду. Розмахуючи руками, хлопець тарабанив балончиком фарби в унісон симфонії серця. Юля вхопила його заді за комір. Футболка репнула. Якби не знайомі нігті, юнак би відмахнувся. Так він просто підвів голову. В десяти метрах стояв батюшка. Весь бордовий від крові, що було помітно навіть вночі. Очі світилися мов два світлофори, що сигналізують «Увага».

— Біжи направо. Через гущавину до машини. – говорив Діма, не зводячи погляд з священика. – Побачиш його – їдь додому.

Юля розкрила рота. Час для слів про те, що вона його не покине… Промовчала і побігла.

— Ну що, гімнюк? Спробуєш мене зарізати?

Дівчина відбігла лише на метрів вісім. Юнак ступив два кроки вперед.

— Чи тільки дівчат можеш потрошити?

Священик дивився на Діму. Це і було потрібно. Хлопець виламав гілку та рушив вперед. Долоні спітніли. Дубова кора не давало палці вилетіти з рук. Юнак кричав та біг прямо на жовті ліхтарі. Ноги відірвались від землі. Діма просто летів через гущавину. Обличчя билось в гілки, яблука розлітались об голову. Донешта мало не вимкнула світло у ньому. Нарешті упав. Все тіло пекло від подряпин, коліно розквашено вщент. Дихання збите, в грудях щось хрипіло. Тіло знову відірвалося від землі. Стовбур дерева його зупинив. Вишня зламалася вдвоє, як і три ребра юнака. Ґрунтовка манила затуманений розум.

Під кросівками заскрипів щебінь з піском. В спині запекло. Біль під лівою лопаткою звалив його з ніг. З-під ножа потекла тонка цівка крові. Світло фар засліпило. Діма просто повз. Кудись, подалі від болю та жаху, що його переслідував. Почулось знайоме бурмотання. Він був поряд. Прямісінько за спиною. Фари сліпили ще більше.

Опель переїхав батюшку. Юля затягнула хлопця в салон. На сільській дорозі машину сильно трясло, але Діма нічого не відчував. Стікав кров’ю та дивився у скло заднього виду. Жовті вогні відірвалися від землі. Священик підвівся.