Чужак

Камінці на дорозі кололи через гумові тапки. Великий палець на правій нозі також постраждав. Та Вітю це не зупиняло. Батьки випивають у тітки Надії, прекрасний шанс до пів ночі пограти в Сашка на приставці. Місячний серп ховався за хмарами. Мізинець лівої ноги штурхнув по шматку граніту.

— Краще б галоші взув. – подумав уголос хлопець.

Вже в п’ятидесяти метрах, виходячи з боку городу, Вітя міг бачити чим займається товариш в кімнаті. Валяється як завжди на ліжку. Минаючи край хати, він знову зиркнув у вікно. Саша лежав якось не так. Як той індус у книжці про йогу, де сторінки злипнулися та дві пози зливались в одну. Хлопчак вліз на грядку помідорів, щоб глянути ближче. Голова у друга задерта назад, спина вигнута в дугу та ноги в боки. Всі вісім класів дружби пронеслися перед очима. Вітя біг навколо хати, щоб допомогти, чи хоча б підняти тривогу. Помідори чавкали під ногами та летіли прямо на спину. Задиханий, з аджикою польового приготування на ногах, він загрюкав у двері.

Сашко став перед ним на порозі, ніби й не було тієї смертельної спроби понюхати власну дупу у мо́стику. Весь занадто блідий, як на середину серпня.

— Ти що там творив у кімнаті? – белькотів Вітька.

— Нічого. – Сашко звучав, як аудіозапис. – Пішли краще на приставці пограємо.

Він розвернувся й пішов. Біля відра з водою зупинився. Зачерпнув півлітрову кружку та випив. На другій Вітя позадкував:

— Давай завтра. Я батькам самогонки несу.

Хлопець глянув на свої порожні руки та миттю побіг за браму. Каміння летіло з-під ніг, як у дядькового жеребця. Лівий тапок постійно злітав. Хлопець зупинився, пропхнув пальці вперед. Так краще. Оглянувся. Саша вийшов з воріт. Думки про взуття, щебінь та самогон вивітрилися з голови. У ній два зображення: скручений Сашко та його сяючі блакитні очі згодом.

— Ти ж кароокий. – пробилося через важке дихання Вітьки.

Замок злетів, ніби його не було. Хлопець вскочив у хату та клацнув клямкою. В одному лівому тапку він побіг на кухню, грюкнув ставнями і застиг на місці. Попив води та, нарешті, роззувся повністю. Мокра чашка заворожила погляд. Хлопець кинув її у бідон, щоб та не мозолила очі. Дім з безліччю вікон не виглядав надійним прихистком.

Вітя сидів за холодильником, не вмикаючи світла.

— Я ж підліток, – пробурмотів хлопець, погриз нігтя та продовжив, – ми вигадуємо всяку нісенітницю.

В дворі загавкала собака. Кавказька вівчарка рідко рявкала, гуляючи ночами без ланцюга. Коли Кудрик заянчав, Вітя не втримався та прошепотів:

— Ні, мені все-таки торба.

Щось застукало. Напевно, пес сховався у буду. Двері засмикались. Батько недавно перебив клямку, тому все було не так печально.

— Вітя, я взяв приставку до тебе.

Двері шарпали все сильніше. Дубові дошки скрипіли об цвяхи, та не було і натяку, що вони піддаються. Хлопчак підвівся, максимально тихо.

— Вітя, давай пограємо. Це я Сашко.

— Йди в сраку! Ти не Саша! – викрикнув Вітя та ляснув себе по роті долонею.

— Вітя! – щось за дверима закричало ніби рокери Slipknot.

Двері шарпнули з такою силою, що нижній завіс відірвався. Хлопець вибіг в коридор та побачив, що в хату вже простягнулась рука. Клямку затиснуло, верхня петля не здавалась. Нігті так шкрябали дошки, що з-під них показалася кров. Вітя підбіг та влупив ногою по скривавлених пальцях. Мертвою хваткою вони спіймали колошу штанів. Довелося їх зняти. Хлопець закрився у спальній. Гучний бабах – напевно, двері упали. Шпінгалет не випромінював надійності. Шморгнув у кватирку. В трусах, босяком він просто біг, доки по ногах не влучила палка.

— Ти мав зловити. – Сашко знову говорив людським голосом.

— Стули пельку!

Кудрик почув хазяїна та вибіг із буди. Стрибок і м’ясиста собака звалила підлітка з ніг. В нового Саши хватило сил побороти кавказьку вівчарку, притиснувши її коліном до землі. Чотирилапого кидати було не варіант. Курячі кізяки мнулись під пальцями, та Вітя не зупинявся. Добрий замах і сапа ввійшла у русяву потилицю. Сашко звалився на карачки. Блакитні очі світилися, мов діодні ліхтарі. З рота йшов вереск. Пес вскочив та прибив його до землі. Щелепа заклацала, мов станок. Вітя відтягнув пса, коли той вже догризав горло.

В подвір’я показався батько. Біля рота п’ятилітровий бідон. Напевно, з водою.