Грумінг

— У мене до тебе делікатне прохання.

— Делікатне?

— Перевір, що там у мене свербить. Сам не бачу.

— Та без проблем. Показуй.

— Ем, тільки це у важкодоступному місці.

— У сраці чи що?

— Власне, так.

Світлана глянула на чоловіка з недовірою.

— Ти ж не збираєшся мені перднути в обличчя? Вечеря ніби нормально вдалась.

— Ха-ха, дуже смішно. Я б не просив, але так чухається, що просто нереально терпіти.

Жінка насупилась.

— І давно терпиш?

— Не дуже. Десь від обіду.

— Певно, натер мозоля, не інакше. Ну, що ж поробиш — знімай штани. В якій позі хочеш: на спині чи рачки?

— Бляха, давай рачки — хоч в очі тобі не дивитимусь. Якесь збочення, їй-бо.

— Дивись, там оргазм не впіймай, бо ще голубцем станеш — лишусь вдовою при живому чоловікові.

— Та годі вже. Глянь, що там та й по всьому.

Віталій задер сідниці догори, а сам втулив обличчя у диван. Світлана прилаштувалась позаду.

— Скажи тільки одне, де ти, курво, лазив, що впіймав кліща? Ще б трохи і він заліз би в дірку, потоваришував би з глистами і завів з ними діточок.

— Що, серйозно, кліщ?

— Та щось схоже. Якби ти хоч раз підстриг там джунглі, то, може б, і краще роздивилась. Схоже, тебе завтра чекає візит до лікаря. Мене навіть не проси, досить, що мої очі були в десяти сантиметрах від твого ануса.

Віталій натягнув труси і благально глянув на кохану.

— Будь ласка, — протягнув він. — Нічого складного ж немає. Візьмеш пінцетом чи ниткою. Позбав мене сорому стояти раком перед мужиком, або ще й перед якимись студентами, якщо геть не пощастить.

— Слухай, це ж не жарти, можеш щось підхопити. До лікаря треба йти в будь-якому випадку.

— Сходжу, але давай знімемо його вдома. А тоді в банку і зранку до лікаря. Будь ласка!

— Ох,  ну добре. Але тільки тому, що я тебе люблю.

 

Світлана обережно простягнула руку з пінцетом.

— Трясця, не рухайся, я не можу його схопити.

Нарешті металеві кліщі зімкнулись на темному тільці, і вона прокрутила їх за годинниковою стрілкою.

— Ай, — зойкнув чоловік.

— Сука, сука, сука! — лайка заповнила кімнату. — Я ж казала, що це погана ідея. Я відірвала йому голову.

— Ох, бляха, як свербить, — застогнав чоловік, — спробуй її вичавити.

Світлана подумки кляла все на світі. Пальці копошились у жорсткому волоссі, намагаючись знайти другу половину комахи.

 — Не крутись, бля, повернись до світла!

Вона побачила почервонілу шкіру, де чорніли залишки. Бачила вона і те, що тільце рухалось. Заривалось вглиб, поки цілком не зникло під шкірою, перетворившись лиш на примарний пухирець. А потім він посунув вбік, ніби ховаючись у волосяний покрив.

— Що ти робиш? Ріжеш по живому?

Віталій вертівся і тупцював на колінах ледь стримуючись. А її пальці шурхотіли волоссям у пошуках втікача. Вона помітила прищ, але він вмить просто зник, ніби розчинився. Натомість поряд виринув інший. І ще один. І знову. Вони росли, набухали і бубнявіли. Осердя виділялись чорнотою, яка концентрувалась, все ясніше вимальовувалась, поки не проривала тонку шкіру і не показувала своє справжнє обличчя. Щонайменше десяток крихітних створінь майже одночасно вилізли крізь проїдені дірки і заметушились навколо пальця, який Світлана все ще тримала притиснутим до сідниці. Рани кровили, а поряд набухали нові нариви. Жінка відсмикнула руку.

Лише тоді усвідомила, що чоловік давно верещить несамовитим голосом. Його тіло вигинали судоми, але якимсь чином той продовжував стояти рачки, дивлячись голим задом у стелю. Широко відкриті очі жінки невідривно дивились, як на світ з’являлись все нові тварюки. Кров з ран почала скрапувати на диван. Тепер перед нею було суцільне кубло, в якому копошилися комахи. Раптом вона помітила, як щось тонке і довге вилізло просто з ануса Віталія. Жінка примружилась, намагаючись зрозуміти що бачить. І тоді стрімкий смердючий струмінь гімна та крові влетів їй просто в очі. Світлана відсахнулась і зашпорталась, впала на килим. Вона спльовувала гидоту, що потрапила до рота, витираючи очі рукавом. Крізь сльози і червону заволоку бачила, що Віталій повалився на бік і вже лише хрипів. Через криваву діру на світ собі торувало дорогу величезне членистоноге, розміром з дорослу таксу.

Світлана задкувала, жбурляючи в монстра все, що потрапляло під руки. Але найкращим варіантом була втеча. Побігла, зачиняючи за собою двері. Але не відчувала полегшення, бо між сідницями у неї добряче свербіло.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Астарота
Другий етап: Казан Сатани
Історія статусів

20/04/20 22:03: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/04/20 18:00: Вибув з конкурсу • Другий етап