З найкращими побажаннями

Дідусь у краватці-метелику, звісно, чув, як працівниці пошти шепочуться за його спиною. Їх дратувало, що він так довго порпається. Якби ці нікчеми знали, хто перед ними, припнули би свої гидкі язики. Але навряд їм було цікаво, що там робиться в інституті генетики та й у світовій науці взагалі. Тож вони продовжували буркотіти. А дідусь продовжував порпатись – навмисне.

Він неквапом обирав листівку «З Днем народження!». Потім довго визначався, який обгортковий папір більше сподобається колишній дружині. Чепурний бант вдався теж не з першої спроби.

Коли нікчеми відійшли покурити, дідусь саме виводив каліграфічним почерком адресу отримувача. Просторий заміський будинок із пишним садом. Всюди квіти. Він назвав ці троянди її іменем. Вона всіяла ними сад свого банкіра.

 Перекур закінчився, але дідусь усе ще сидів, схилившись над бланком відправлення.

- Може, вам все-таки допомогти, га? – голосно, як до глухого.

- Ні, дякую, пані.

Він прислухався. Зі святково загорнутого пакунка не долинало жодного звуку – ані шурхоту, ані стрекоту крилець.

Добре.

Лишилося заповнити останнє поле бланку – найменування предмета, що надсилається. Дідусь замислився. Тоді посміхнувся власному дотепу і написав: «Портативний дриль».