За синіми дверима

- Ти стоїш перед стіною. Поруч нікого нема. Нічого не чути. Дивись на стіну, не відвертайся. Яка вона?

- Сіра, як в нашої школи.

- Ти бачиш у стіні сині двері. Які вони?

- Сині.

- Єгор!

- Тихше… Бо твоя мамка прокинеться і відфутболить мене додому.

- Не прокинеться, вона краплі випила. Описуй двері нормально.

- Як у твою кімнату, тільки сині.

- А тепер уяви, що жовті. Думай про лимони усілякі, банани, про курчат… Якого кольору двері?

- Блін, реально жовті.

- Прокидайся! Я ж казав — треба не уявляти, а бачити! У мене двері ніфіга не мінялася. Вони тупо були! А чого зайти не можу – фіг знає. Якийсь баґ. Може, то й на краще…

- Що, Льончику, монстра сцишся?

- А ти не сцишся?

- Мені пофігу той монстр. Я відвернуся і скажу, що мені од нього треба. Потім ти мене розбудиш — і все у мене буде каєф!

- Санька-псих казав, що не можна відвернутися.

- Бо Санька реально псих, у дурці сидить. У нього давно галюніки були, ти знав? Він під ліжко залізав і такий: «Монстри кругом, а-а-а!» Потім попускало. Я просто обіцяв нікому не казати. Він же типу мій друг. Був…

- А правда, що коли довго за дверми бути, кукуха поїде? Може, Санька від того…

- Хєрня! Він іще до челенджа був припадочний. Забий, коротше.

- А ти знаєш, що він у монстра просив? Ти ж у нього, наче, провідником був.

- Ну-у-у… Він хотів, щоб у нього більше глюків не було.

- Я б на його місці теж таке просив. Але мені краще сто мільйонів баксів. А ти що хочеш? Ну, скажи!

- Скіли, як у Айрон Мена. Тільки без дурного скафандра.

- Тю!

- Що «тю»?! Мені тоді не сто мільйонів, а сто мільярдів дадуть!

- За що?

- Я на війну піду і один всіх замочу. А потім мені заплатять, щоби я більше нікого не мочив.

- Тебе тупо грохнуть.

- Хай спробують! Я від природи бронючий. Диви, це мене батя так учора впиздив…

- Ого!

- Отож. А мені нормас! Ти сам бачив, як я на фізрі перекидався.

- Болить?

- Кажу ж, я – броня! Тільки раз боліло, коли він мені в пузо надавав. Я аж проригався. А він підійшов і ще по хребтині — на!

- А мамка?

- А шо мамка? З’їбалася, як завжди. Прийшла вранці, коли батя спав. Трапку мені під носа ткнула, каже: синку, позамивай тут усе, я устала.

- Треба було ментів…

- Щоб мене в притулок забрали і задрючили?! Та йди ти…

- Чого це тебе задрючать?

- Того! В новинах було!.. Коротше, нафіг. Я краще з мамкою лишуся. А батю візьму за ноги і р-р-розірву нахєр. І школу розгрохаю.

- Ги-и-и, круто! Хочеш знову спробувати?

- Ні, твоя черга. Ми ж по-чесному. Готовий? Заплющуй очі… Ти стоїш перед стіною. Довкола нікого не…

- Я бачу двері.

- Вже?

- Ага. Як минулого разу. Стіна — біла штукатурка, новенька. А двері старі, фарба подерта. Але точно синя.

- Уяви, що зелена. Думай про траву, бги-ги-ги… Жаби, крокодили…

- Думаю. Але двері бачу сині.

- Пушка! Заходь.

- …

- А тепер тихенько…

- А-ам-м-м!.. М-м-м!..

- Тихо, блять! Заспокойся! Це тобі глючиться! Чув мене? Заберу подушку, якщо не будеш волати!

- Розбуди мене! Єгоре, будь ласка!

- Тш-ш-ш!..

- Тут м'ясо… Гниле ч-чорне м'ясо, жили… Все к-кругом… Тягнеться… Воно… В-він… Це все — він…

- Так, монстр, я в курсі.

- Не можу очі розплющити… Розбуди мене!

- Не скавчи мені тут! Кажи: «Хочу, щоб у Єгора були скіли Айрон Мена».

- У мене ноги загрузли!

- «Хочу, щоб у Єгора будуть скіли Айрон Мена»!

- Витягни мене!

- Витягну, коли скажеш.

- Воно мене затягує! Пече! М-м-м!..

- Сука, задрав… Прокинься! Спокійно. Ти у себе в кімнаті, все нормально.

- Уф… Фух…

- Що ти бачив?

- Двері були. Я за ручку взявся і… все. Мене знову викинуло?

- Ага.

- Блін…

- Хочеш іще раз?

- Але ж твоя черга.

- Нічого, я тебе пропущу. Ти ж мій друг.