Нове розп’яття

У містечку було дві церкви. Одній було більше триста років, і останні п’ятнадцять її очолював товстий зовні та сухий зсередини панотець. Він мав молодшого брата, який прислужував йому - “хлопець подай-принеси”, “не чіпай ікону”, “не гримай дверима іконостаса”, “розбав кагор водою”. Брат отця завжди бажав очолити цю церкву. Довго вони між собою сперечалися, сварилися. Та зрештою молодший здався. Люди між собою перешіптувалися, що той пішов у світи, бо його давно ніхто не бачив.

Другій церкві було менше двох місяців. Та вона стала прихистком для тих, кому не по кишені були свічки за упокій, які вартували дорожче буханця хліба. Там було все скромніше - три-чотири ікони, безкоштовні свічки. І церква облаштувалася в погребі, де не було вікон і нормальної вентиляції. Та все ж тут легко пахло ладаном, а після служби залишався смиренний аромат задмуханих свічок та кагору, випадково пролитого на вживаний килимок біля вівтаря.

Насправді містяни самі собі облаштували цю церкву. Чоловік побачив розбиту ікону біля погребу й подумав, що то знак - треба створити церкву для бідних. Ніхто не розумів, що то за ікона, бо від старості зображення стерлося. Зібрав чоловік однодумців й облаштували собі свою церкву. Ходили і молилися богові. І все вийшло добротно, але у цій церкві ніде не було зображення розп'ятого Ісуса. А ще - прихожани ніколи не бачили обличчя настоятеля, який читав їм молитви. Він був у темній скромній рясі з каптуром, ніколи не оголював своєї шкіри. Часом прихожани думали, що це молодший брат панотця. Але коли дійшли слухи, що той втопився в болоті на Волині кілька місяців тому, підозри відпали. Та й запитувати у батюшки було якось не зручно. Тому вони просто приходили і молилися.

***

До панотця слухи про церкву в погребі дійшли миттєво. Він намагався підіслати когось зі своїх прихожан в розвідку, але паства відмовлялася, мовляв, “яка різниця, панотче”, “не від бога та церква у погребі”. Та з часом прихід до старої церкви зменшився. Якщо на недільну службу три тижні тому приходили зо дві сотні людей, то зараз навіть вісімдесят не збереться. Це почало непокоїти панотця.

***

Двері до молитовного підвального місця ніколи не закривали - звідти нічого було красти. Та й прихожани могли молитися, коли їм зручно. Навіть серед глупої ночі. Панотець, як тільки міг, тихо привідкрив двері й зазирнув до церкви. Не було нікого. Втягнувши своє пузо, панотець увійшов до скромної землянки. Він дістав свічку, запалив її та почав оглядати церкву. “І як тут поміщається вся моя паства, яка, як щуряки, перебігла сюди?”, - думав собі. Ні тобі позолоченого іконостасу доби козаччини, ні ікони Миколая-чудотворця. Ні святого розп’яття! На цій думці отець перехрестився й почав молитися. Та починаючи читати “отче наш”, на третьому рядку відчув, що на нього хтось таки дивиться.

З кожним наступним словом молитися панотчеві ставало дедалі важче - у горлі ніби пір’ям щось лоскотало, а потім почало затвердівати. Слина в роті густішала та липла до язика, піт на чоло виступав рясними краплями, які висвічувалась від свічки. У носі відчувся легкий запах ладану, сухої лаванди та п’янкість кагору. Але згодом цей солодкий аромат почав тьмянішати, вивітрюватися і видозмінюватися. Тепер тут пахло тушами роздертих звірів, а згодом - кислим запахом мертвого людського тіла, яке пролежало в теплі кілька днів. Отець витер ніс рукою, не зупиняючи своїх спроб молитися. Подумки дочитавши молитву, вирішив переконатися, чи точно він тут один. Освітив свічкою довкола себе, й зупинився поглядом на іконі Діви Марії. Здається, це допомогло. Але раптом очі обрамленої святої закрилися. Отець почав хреститися, але опустивши руку від чола, не зміг підняти її до правого плеча. В нього з-поміж губ просочився дрібний писк.

— Тут немає святого розп’яття!, - це було наступне (і останнє), що він сказав.

***

Стару церкву закрили на кілька днів, бо настоятель кудись зник. Та й паства туди останнім часом не ходила, навіть у переддень великого свята. Натомість віряни зачастили до церкви, де не треба платити за свічку, де кагор не розбавляють водою, де нарешті з’явилося нове розп’яття.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Мамони
Історія статусів

20/04/20 19:58: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап