Свічка

Настав день переїзду. Вантажники заносили меблі до нового будинку. За цим процесом ретельно спостерігали майже всі сусіди.

— Чого вони вилупилися? – нервував Майк.

— Це ж ціла новина для такого містечка – посміхнулася Люсі.

Не знати звідки взявся хлопчик років десяти. Вдягнутий у темно-коричневі штани, светр і картуз, він швидко наближався до пари. У руці він тримав згорток.

— Привіт – привіталася господарка.

Хлопчик мовчав.

— Як тебе звати?

Вона збагнула, що він глухонімий. Незнайомець протяг їй старі газети і одразу накивав п’ятами. Люсі знизала плечами і, положивши дивний подарунок на підвіконня, пішла до хати. Справ було багато.

Садиба з різьбленим ганком, декоративними ставками і посадженими клумбами, справді була розкішною. Від минулих господарів залишилися дерев’яні меблі. На одній з поличок лежала Біблія, добряче просякнута воском. Люсі знайшла її під час прибирання.

Ванна без вікон здавалася незатишною, але наявність лампочки виправляла цей недолік.

Майк протирав дзеркало, коли помітив, що його відображення не було у дзеркалі. «Люсі!» - загукав він. Дружина прибігла на крик.

— Подивися! Я не відображаюся у дзеркалі!

— Тупий жарт. – зауважила та, дивлячись на їхні обличчя.

— Здалося.

Попередні господарі лишили справжній гармидер. Отож, весь день пішов на прибирання. Подружжя вирубилося прямо на дивані в брудному одязі. О третій годині Майк прокинувся. Светр і джинси, просякнуті потом, неприємно липли до тіла. «Потрібно в душ».

Змиваючи бруд, він почув тріскіт скла. Майк швидко накинув халат і обдивився будинок. Жодного сліду грабіжника не було. Отож, він повернувся дочистити зуби. Поглянувши в дзеркало, так і остовпів.

— Не лякайся, Майк.

— Що за…?!

Його відображення знову зникло, але тепер дзеркало говорило. Серце калатало. Майк машинально озирнувся.

— Тут тільки я, Джо. Ви вчора переїхали?

— Тааак – потяг Майк.

— Ви мені подобаєтеся, гарна пара.

— Ти за нами стежиш?!

— Мужик, заспокойся! Я з’являюся, коли можу поговорити з кимось.

Мозок Майка намагався віднайти логічне пояснення. Перебір з депресантами? Побічні дії таблеток для серця?

— А ти взагалі хто?

— Щось на кшталт домового.

— А чому я нікого не бачу в дзеркалі, навіть себе?

— Коли я з’являюся, то віддзеркалень немає. А мене можна побачити тільки, піднісши свічку.

— Чому свічку? Чим лампочка не влаштовує?

—Я доволі старомодний домовик, ще безелектричних часів. Тоді були тільки свічки.

— Я спати, Джо. Ще здибаємося.

«Треба викинути це кляте дзеркало» - подумав Майк перед сном.

Ранок зустрів сліпучим сонцем. Дружина ніжно сопіла поруч. Від неї гарно пахло, чисте волосся розкинулося на подушці, а гнучкий стан обтягувала напівпрозора сукинка. Дуже сексуально.

«То все дурний сон». Майк нормально почистив зуби, вмився, зробив кави з бутербродами. Коли почув легенький доторк руки, Люсі поцілувала його в щоку і попростувала до ванни. «Привіт, Джо» - ледве долетіло до вух Майка. Волосся на голові заворушилося.

— Ти щось сказала? – крикнув він їй через двері ванної.

— Ні.

Підсвідомо він уже розумів, що з будинком щось не так. Він нашвидкуруч глянув в інтернеті, можливо була якась згадка. Чоловік вводив різні запити, але безрезультатно. Напевно, він з’їхав з глузду. Проблема лише в дзеркалі, отож, треба його знищити.

— Кохана, ти скоро?

— Ні, приймаю ванну.

— Мені треба в місто. Скоро повернуся.

Майк чимдуж гнав по дорозі до найближчого магазину побуту. Він хотів купити нове дзеркало і покінчити з цим непорозумінням. «Поки немає свічки, Джо не з’явиться» - ці думки здавалися йому до біса абсурдними. Може це хворий витвір уяви?

Близько вечора він повернувся додому. Люсі ніде не було. Хвилюючись, він постукав у двері ванної.

— Люсі, ти там?

— Так, заходь.

Майк зайшов і перше, що побачив, це скривавлене тіло дружини. Тисячі мілких скелець вп’ялися в молочну шкіру. Він стояв непорушно з хвилину, заціпенівши від жаху. Коли до його носа долетів насичений запах кориці, він збагнув, що всюди розставлені маленькі декоративні свічки. Він ринувся до вмикача, який вповні освітив чорну від крові воду.

«Привіт, Майку» - почувся знайомий голос. Лампочка вмить перегоріла, залишивши лише тьмяне світло від згасаючих свічок.

На вулиці здійнявся вітер, і, підхопивши газети 1954, 1986, 1998 років із промовистими заголовками «Криваве вбивство родини Калагейн», «Вбивця повернувся» та «Різня в будинку № 66», поніс їх деінде.