Річка

Мейв ненавиділа проводити літо з сестрою. Вона була старшою, а отже всюди мала тягати за собою Агату, яка постійно створювала проблеми. То десь поріжеться, то головою вдариться, то вивихне щось, а їй потім відповідати. Це її матір вічно звинувачувала, а молодшій все сходило з рук.

Одного разу Агата вмудрилася впасти зі схилу. Три тижні провалялася в гіпсі, як на курорті. У той час, коли батьки навіть не розмовляли із другою донькою, вважаючи, що вона зіштовхнула сестру навмисно.

День був спекотним. Сонце, ніби хотіло спалити верхні пласти шкіри, аби добратися до нутрощів. Гаряче повітря стискало легені, спопеляючи зсередини. Порятунок вбачався лише в одному – річка. Зверху течія тепла, знизу – холодна, що аж тіло судомило.

Мейв швидко зібрала свої речі. Вона любила плавати, перебуваючи у воді хоч цілий день, насолоджувалася кожним зануренням.

— Ти колись збереш свої лахи, чи ні?

— Майже готова! 5 хвилин!

Пройшла година. Здавалося, Агата збирається переїхати в інше місто, а не просто піти до річки. На запитання «Чому ти так довго?!» в сестри була одна й та сама відповідь: «Там можуть бути симпатичні хлопці». Мейв завжди мусила чекати, від чого їй ще більше підривало дах.

Дівчата вийшли, коли годинникова стрілка перевалила за шосту.

— Через тебе ми знову не засмагнемо! - буркнула Мейв.

— Зате покупаємося – посміхнулася та.

Старшій сестрі не хотілося говорити. Вона дістала із сумки навушники і встромила в одне вухо. Мік Джагер трішки заспокоїв, напруга поволі спадала. Агата йшла поруч, майже не помічаючи роздратування, яке зависло в повітрі. Її блакитне платтячко розвивалося на вітерці, оголяючи значну частину сідниць. Начхати, що про неї подумають оточуючі. Коли дівчата пройшли повз сусіда – старого дідугана років вісімдесяти -, який з інтересом спостерігав за молодим м’ясцем, Мейв вибухнула.

— Поводься нормально, а не як хвойда!

— Ай, болить! – скрикнула Агата і схопилася за голову.

— Ти завжди так, тікаєш від розмови, не думаєш про інших! Батьки тебе розбалували, виростили егоїсткою, яка турбується тільки про свою неприкриту дупу.

— У мене дуже розболілася голова! Давай пізніше.

Демонстративно другий навушник опинився у вусі Мейв. Музика вже не рятувала, але хоч глушила цей брехливий стогін. Молодша завжди прикидалася хворою, коли справа пахла смаженим і цей раз не був винятком. Їй просто хотілося уникнути конфлікту.

Вони проходили сосновий ліс. Мейв на мить зупинилася, вдихаючи його аромат. Дівчина задивилася на височенні пухнасті дерева, коли Агата сіпнула її руку.

— Чого тобі?!

— Бракує повітря. Давай підемо хутчіш!

Старша сестра завжди мусила робити те, що хоче молодша. Зазвичай вона опиралася цій всесвітній несправедливості, але цього разу їй і самій хотілося швидше зануритися у рятівну воду.

— Візьми, будь ласка, за руку. Мені страшно.

Прохання було дивне з огляду на те, що сестри ніколи не ходили за ручки. Вони й обіймалися раз на рік. Однак Мейв згодилася. Крижані пальці Агати, вкриті зморшками, сковзнули по її теплій шкірі. Напевно в неї знову впав тиск. Таке часто траплялося. Особливо загострювалося влітку, коли стовпчик термометра показував за тридцять градусів.

Чим далі вони йшли, тим щільніше стискалися пальці Агати і тим холоднішими вони ставали. На повороті до річки Мейв помітила, що агатина ніжно-пурпурова шкіра змінила колір, набувши зеленуватого відтінку. «Можливо сонце напекло. Потрібно сховатися в затінку» - подумала вона. З кожним кроком пігмент сестриної шкіри змінювався ще більше. Звідкись почало дико тхнути падаллю, ніби вона була перед самим носом. Однак по дорозі не лежало жодного трупу кота чи собаки.

Нарешті вони дісталися річки. Пустивши руку, Агата одразу рушила до води. Це було в її стилі, залишити всю брудну роботу на когось. Не озираючись, Мейв розстелила простирадло. Зняла шорти та футболку, після чого пішла за сестрою. Дівчина вже чекала на березі, повернута спиною.

Блакитне плаття сповзло, оголивши струнке агатине тіло. Сонце світило прямо на посинілу, відірвану шматками, шкіру. Крізь живіт можна було побачити той берег річки. Сильно заплутане волосся одначе не прикривало проломлений череп, в якому прослідковувався понівечений мозок. Агата впевнено стояла на правій кістці, а ліва нога ще частково з м’ясом нагадувала радше ганчір’я. Правої руки не було. Молодша сестра обернулася до нажаханої Мейв обличчям без носа та очей, тихо мовивши:

— Пам’ятаєш, як ти мене втопила?