Жах

Чи бувало таке, що серед ночі прокидалися від тихого настирливого звуку? І треба обрати: встати і глянути, що там таке чи сховатись під ковдрою. І звісно ж вставати не хочеться, бо хто його зна, що там діється у порожній квартирі. Краще залишитись на місці. Принаймні, так радять у більшості горрорів. Міцно заплющити очі, сховати руки під себе, а ноги зігнути у колінах і притиснути до себе. Мінімізувати силует. І не рухатись, як в анекдоті про втечу від ведмедя – прикинутись мертвим і той не зачепить... Ніби те, що ховається у темряві, так легко обдурити. Але стається диво. Невидимий гість ніби зникає. Якийсь час автоматично намагаєшся зіщулитись ще більше, а потім - розслабляєшся, навіть засинаєш. Аж ось знову - настирливий звук.

— Мрааау!

На цей раз ближче. І той крихкий сон руйнується, а паніка повертається знову. Серце колотиться так, ніби передчуваючи погане. Раптово шум зникає. Мимоволі заспокоюєшся. Тіло розслабляється. Час іде, нічого не змінюється. Остаточно заспокоївшись, несвідомо підводишся і оглядаєш кімнату Нічого не побачивши, вкладаєшся спати далі. І тут, ніби грім з неба, з’являється звук. Лякає своєю раптовістю, аж волосся дибки.

— Мрааау!

На цей раз прямо біля тебе і хтось, поки невидимий, сказав:

— Ходімо їсти.

Водночас з цим, щось холодне і вологе торкнулось обличчя. І той же голос продовжив:

— Хочу м’яса!

Уява одразу ж намалювала щось велике і страшне поряд. Зібравшись з силами, відкриваєш око… Навпроти сидить звичайний кіт.