Гість з Чорнобиля

… Я випадково опинився в цій,причорнобильській, зоні.

Моє авто вдавилось якраз на межі між територією Чорнобиля і прилеглими територіями. Перевірив показники пального ― його ще на кілометрів сто з гаком повинно вистачити: значить, справа не в ньому. Вирішив підняти капот і подивитись, може там причина. Лиш нагнувся, як почув недалеко, у густих хащах,стогін. Я прислухався. Що б це могло бути? Я знав про чутки, що , мовляв, у цій зоні можливі появи неприродніх істот,але щоб це сталось саме зі мною, не вірив.

Тим часом стогін продовжувався. Він то затихав, то набирав сили. Видно, що ВОНО( а як інакше назвати те, що не бачив!?) потрапило у біду. Я будував різні догадки, намагаючись дійти до якоїсь однієї думки : як далі діяти ? Перше,що зробив, все таки розібрався з обірваним шлангом подачі бензину ( під голосніший стогін з заростей), потім ввімкнув двигун( щоб був напоготові ― надіявся довго не затриматись!),дістав ломик і крадькома рушив у напрямку звуків. Хащі були густі, переплетені між собою таким чином, що не можна було розгледіти де корінь, а де верхівка; поодинокі дерева з розгалуженими гілляками теж утруднювали рух, проте стогін відчувався все ближче.

Нарешті,я дійшов до того місця, де відчувалось шарудіння листя, ніби хтось ковзався по ньому і той же стогін, вірніше,вже скигління. Я присів, намагаючись якомога тихіше повзти, щоб не привернути увагу істоти. Те , що потім постало перед моїми очима, затьмарило всі мої попередні уяви про те, що я міг тут зустріти. Це виходило за межі людського сприйняття.

Наскільки я зрозумів,на галявині лежало тіло. Ніби людини. Ніби й не людини. Розміри його вражали, але що де ще знаходилось, важко було визначити. А ще душив сморід, довелось менше вдихати повітря, аби не задихнутись.

Але не це вбило. По всьому тілу повзали великі гусениці, що нагадували добре відгодованих поросят,снуючи з голови до ніг ( так я думав),перелазячи одне через другого,при цьому кусаючись, впиваючись у тіло , яке вже не мало змоги боронитись і просто чекало смерті. Але тіло, мабуть, ще жило ― стогін , хоч і тихий, ще вчувався та й чи гусениці могли би зібратись коло мертвого? Втім, не лише вони тут порались. Між ними звивались дрібні личинки,які намагались і собі дістати щось їстівне. Та гусениці з люттю накидались на них, перемелювали їх і випльовували їх з пащі на землю,і повертались до тіла. На це було гидко дивитись. Я відчув, що незабаром мене вирве і щоб цього не сталось, відвернув голову вбік. І як вчасно! Недалеко від того місця, де я перебував, щось швидко рухалось, прориваючись крізь хащі. Я підвів голову. Боже мій!Коли те чудовисько зіп’ялось на ноги(якщо так їх можна назвати), я хотів втиснутись у землю ― настільки страшною була ця істота. На вигляд, це був гібрид людини, вовка, ведмедя,і , здається, ще якогось звіра, назву якого не міг ніяк пригадати.

Коли істота наблизилась до тіла, раптом настала тиша. Гусениці завмерли з личинками у зубах, личинки зупинились на тілі, не рухались . Проте це тривало недовго. Істота кинулась до тіла,гусениці й сотні личинок розвернулись до істоти і вчепились всіма разом в неї.

Істота видала жахливий рик і почала…танцювати, топчучи те,чіплялось до нього. Почулась така суміш звуків,що я затулив вуха руками, аби не чути їх.

Істота тим часом боролась з нападниками ― вона розкидала шматками гусениць, лопали на землі личинки, але я помітив, що їх не ставало менше , а навпаки , звідкись прибувало й прибувало. Гусениці все насідали , не відставали від них й личинки. Вони повзали по всій істоті, шматували її,вона впала на землю, але й там її зразу обсіли нові полчища личинок, які були зайняті тілом, з якого майже нічого не залишилось. Істота не змогла допомогти тілу і сама потрапила у смертельний двобій. Істота волала, гусениці сопіли, личинки пищали і щохвилини набухали від свіжої їжі і невдовзі наздогнали ― за розмірами ― гусениць і вже ними зав’язалось криваве місиво.

Я опинився у стресовій ситуації. Мені вже важко було за всім цим спостерігати ( чим допомогти?) і я щодуху рвонув до автомобіля, подалі від цього місця.