Навіжений Стоматолог
Софія обожнювала фільми Жака Ріветта й удон із креветками. Ще більше вона обожнювала Владу – ух! – це ангельське личко, розкосі очі кольору океану. Волосся, що стікало до пліч розплавленою платиною. Осину талію, пружні стегна... Часто й густо в думках Софія прокручувала сцену їхнього першого поцілунку. Пустельний пляж, повний місяць. Щойно їхні язики сплелися, як голова Софії пішла обертом, і світ її потонув у медовому тумані.
Дівчата прожили разом півтора року, коли життєрадісну Владу мов підмінили похмурою копією. Океани в очах перетворилися на каламутні калюжі. Шкіра набула землистого відтінку, а волосся – текстури сталевої стружки. Замість кіновечорів удвох Влада стала обирати самітні посиденьки на терасі – тільки вона та пачка цигарок. Замість традиційного п'ятничного удону – алкоголь та ксанакс, вірні соратники в боротьбі з нервозністю.
Тривога за кохану колючим дротом звивала кишки. Але Софія займала позицію безпристрасної глядачки, навіть коли застала Владу за поїданням сирого м'яса опівночі. У сяйві розкритого холодильника, сидячи навпочіпки, вона жвакала яловичою вирізкою. Ненажерливий рот бризкав рожевою сукровицею. Після трапези, ніби нічого не сталося, Влада повернулася до спальні, не помітивши Софію, закамуфльовану пітьмою.
Omnia transeun, як писалося в Біблії.
Усе пройде.
***
Обставини ускладнювала Христя, навіжена колишня Влади. Частенько вона тероризувала екскоханку: то погрожувала в соцмережах, то переслідувала в реальному житті. Нещодавно розписала паркан і хвіртку паплюжними графіті, демонструючи глибину освіченості і творчих здібностей.
– Треба було давно вбити цю паскуду! – проворкотіла Влада, гризучи пожовклі нігті. – Щоб вона здохла, тупорила, тупорила шльондра!
У цей момент Софія обійняла охоплену гнівом дівчину:
– Ну-бо, заспокойся! Вона тобі нічого не зробить, пупсику, я ж поруч! – Чмок у щічку. Банально, але щиросердо. – Незабаром усе скінчиться, обіцяю!
– Ти розберешся з нею?
– Т-т-так, – вичавила Софія. У відповідь Влада грайливо укусила її за зап'ястя й посміхнулася. Посмішка вийшла вимученою.
***
Поки Влада спала, оглушена транквілізаторами, Софія вийшла на пробіжку. Вересневий ранок освіжив бризом. Спортивний променад вздовж морського узбережжя добігав кінця, коли завібрував смартфон.
– Повертайся, швидше!
Від тремтячого голосу Влади по спині зашкребли мурашки. Не встигла Софія відповісти, як динамік вибух гуркітливою какофонією – і...
Кінець зв'язку.
Мозок забив на сполох, додому, додому… Крізь відчинену навстіж хвіртку, через двір, вглиб котеджу... Легені кипіли, збуджене серце рвалося з капкана грудей. Перевівши дух, здивованим поглядом Софія просканувала вітальню: розтрощені меблі, подірявлений телевізор. Тяжкий запах міді звів шлунок. На килимі розпластався бородань у чорній шкірянці. Пухка пика зяяла порожніми очницями. Ніби гігантські спагеті під соусом із крові та калу, з пробоїни в череві випали желеподібні нутрощі. Задубіла рука стискала переламану зиґзаґом сокиру.
– Ти прийшла... – розбитий голос сполохнув Софію.
Сходами спускалася Влада, зойкаючи і кривлячись – у її правому боці стирчало руків’я ножа.
– В-в-вони увірвалися сюди... бля, та не чіпай, це лише подряпина! К-краще розберися з цією хвойдою… вона з-зачинилася нагорі…
Три удари – і двері зірвались із завіс. На кахляній підлозі сиділа шатенка в червоній накидці. Заплакане обличчя в печері каптуру спотворилося від болю; крізь продерту щоку виднілися зуби, позолочені налітом. Судомною хваткою жінка вчепилася в розшматовану кисть. Обрубки пальців пузирилися кров'ю.
– А, це т-ти... Сподіваюся, ця т-т-тварюка мертва... Вон-н-на заманила нас... з-з-з'їла мою руку! – буботала Христя. – Благаю, в-в-виклич швидку!
– Добре, – прошипіла Софія, вишкіряючи шаблеподібні ікла.
Її склери налилися чорнилами. Розмотаними бинтами слизнула шкіра правої руки, оголюючи кошлату лапу – очі Христі полізли рогом – з гачкуватими кігтями замість пальців. Змах – і нижня щелепа непроханої гості відлетіла до душової кабіни, намалювавши в повітрі червону дугу. Язик звиснув і заколихався, коли з горла вихопилося хрипливе булькання. Змах – і череп розколовся навпіл, вибльовуючи сіро-рожеву вівсянку мізків.
Тим часом Влада перемелювала трахею бороданя вовчими іклами. «Подряпина» в боці загоювалась, зшивалася невидимими нитками. Зачувши кроки, Влада смикнула головою. Вертикальні зіниці віддзеркалили фігуру в червоному плащі з каптуром.
– Твоє переродження ще не завершилось! – загарчала Софія, пирскаючи слиною. – Ти знесилена, вони ж могли вбити тебе! Я ж казала, що розберусь сама!
– Я не винна, що сніданок сам навідався до мене! – хихотнула Влада. Океани в її очах ожили, заклекотіли з новою силою. – Гей, не дрочися, Червона Шапочко. Йди-но краще до бабусі!
В обіймах одна одної Влада й Софія звивалися на липкому від крові паркеті, віддаючись жарким поцілункам. І так до вечора, доки з кокону грозових хмар не вибрався місяць, обарвлений насиченим багрянцем.
