Темно-червона пляма

Запах ліків. Темно довкола. Останнє, що ти пам'ятаєш — виття сирен. А перед цим гуркіт. Аварія. Ти навіть не помітив, як білий фургон врізався у твою машину. Відкрив очі — морок кругом вже не такий густий. Десь тьмяно світиться лампа. Не можеш поворухнутись, наче струмом пронизує думка: «тебе паралізовано». Очі потроху звикають до напівтемряви, стіни невеликої кімнати пофарбовані світлою фарбою. Бачиш верхню половину білих замкнених дверей. Напевно, це лікарняна палата. Хочеш покликати когось, але з відкритого рота долинає лише тихий стогін. Намагаєшся поворухнутись, не виходить. Тільки можеш повернути голову, цей рух супроводжується тріском в шиї. Обережно повертаєш голову в одну сторону, поки не відчуваєш приємне клацання, потім в іншу.

Біль не відчуваєш, напевно, тебе накачали знеболювальним. Нічого не відчуваєш, тільки запах ліків. Бачиш — зліва, на штативі висить крапельниця, від якої до руки тягнеться прозора трубка. Рідина в пляшці, що вливається у твою кров неначе злегка світиться в сутіні. Прислухаєшся до тиші, в якій розрізняєш ледь чутне гудіння нічника — єдиного джерела світла. Невдовзі до звуку долучається шурхіт, неначе кішка ходить по газеті. Минає мить й ти розумієш, що звук долинає зверху. Відводиш голову назад вминаючи подушку, що супроводжується хрустом в шиї. Нічник біля дверей на протилежній стіні, тому стеля над ліжком лишається в темряві. Але поступово ти помічаєш на темному фоні чорну пляму, вона збільшується, повільно розтікається по стелі над тобою. До запаху ліків додається запах крові та сирого м'яса, неначе в лавці м’ясника тільки сильніший, більш свіжий запах.

 Світло стало яскравіше, неначе зліва від тебе ввімкнули другий нічник, але більш яскравий. Ти відводиш погляд від плями на стелі й помічаєш, що пляшка крапельниці перетворилась на згусток напівпрозорого слизу, що випромінює світло. Те, що висить на штативі тепер схоже на медузу від якої до тебе тягнуться щупальця. Виплеск адреналіну дозволяє тобі поворухнути лівою рукою. Підняти її настільки, щоб побачити, як до вени присмокталась довга прозора трубка. Що вливає в тебе густу речовину, яка продовжує тьмяно світитись у твоїх венах. Крізь бліду шкіру просвічується блакитний орнамент.

Намагаєшся підскочити зібравши всі сили. Хоч впасти з ліжка, щоб відчепити від себе мацаки «медузи», але тіло більше не підкорюється тобі. Голова падає на подушку. Ти не віриш в те, що бачиш: на стелі над тобою збільшується кривава пляма за формою схожа на людину. Так неначе це твоя тінь. Намагаєшся переконати себе, що все лише сон, кошмар, марення. Темний силует змінюється, стає тривимірний, тепер над ліжком не фреска, що зображує мученика з трохи розкинутими руками, а барельєф, що випирає зі стелі. Світла вже вистачає, щоб роздивитись, як формуються м'язи на фігурі, що прилипла до стелі, чи скоріше крізь неї пролазить. Тепер ти певен, що живий, бо відчуваєш, як серце несамовито калатає в грудях, як сильно пересохло у роті. Намагаєшся кричати, але з горлянки лунає лише хрип.

Голова і плечі створіння відділились від поверхні стелі, між вами залишилась відстань менш, як два метри. В палаті стало так світло, що ти можеш роздивитись, як ворушаться м’язи на не до кінця сформованих руках та грудях, як скорочуються та напружуються сухожилля. Від плечей тягнуться до темної плями на стелі криваві волокна та червоні «нитки». На шиї пульсує яремна вена та виділяється трахея, через яку потрапляє повітря з відкритого в хижому вищирі рота.  Але найгірше це обличчя, на якому вже сформувалась бліда шкіра, а в очницях блищать очі без зіниць, неначе дві кульки із чорного скла. Щось дуже знайоме в рисах лиця цієї не до кінця сформованої людини. Ти впізнаєш його, бо бачив кожного дня в дзеркалі.

Світло стає нестерпно яскравими, ти замружуєшся. Поринаєш у темряву, час та простір перестають існувати. Відчуваєш тільки нестерпний запах крові, металево-солоний. Неначе в операційній залі, чи навіть у скотобійні. Все повітря наче складається з кривавого туману, що проникає в легені. А коли ти відкриваєш зіниці то бачиш чоловіка на ліжку, його голова забинтована. До лівої руки тягнуться мацаки від істоти схожої на медузу, що вмостилась на штативі для крапельниці. Він дивиться на тебе з жахом. Намагаєшся поворухнутись, але неначе приклеєний до стелі спиною та кінцівками, можеш тільки нахилити вперед голову, в шиї відчуваєш тріск хребців. Вдивляєшся в обличчя переляканого пацієнта та впізнаєш себе.