Каріна

Свідомість поверталась уривками. Нарешті, він зрозумів, що не спить. Той момент, коли мозок прокинувся, але в тіла ще немає сил навіть відкрити повіки. Права рука отримала сигнал протерти заліплені очі. Безрезультатно. Тепер все тіло сіпнулося в надії зрушитись з місця. Невидима сила скувала руки та ноги. Серце набирало обертів, роздуваючи легені все ширше. Їх також щось стискало. Ще одне нервове пересмикування усім його єством все-таки розплющило очі. Зуби скував переляк, страшні картинки ще недавнього минулого замелькали перед очима. Кабінет клятого завуча. Микола у пом’ятому випускному костюмі, мов лялечка, лежав на робочому столі, загорнутий у настінний килим.

Хоч сонця ще не було, тьмяне сяйво світанку наповнювало коридор. Серцебиття стихало, притягуючи похмільний головний біль. Кишеня випиналась під тиском жмутку паперу.

— Шукай нас внизу. – підказував зім’ятий аркуш.

Кабінет, де прокинувся юнак був на третьому поверсі. Їдальня, де дві години тому ще буяло застілля, в підвалі. Микола тупав до сходів, намагаючись проковтнути засуху в роті. Безрезультатно. В темряві шляху донизу він розгледів перило та вхопився за нього, щоб часом не піти шкереберть. Ноги підігнулись через перепону. Щось м’яке, мокре та тепле відділило коліна від підлоги.

— Це якийсь жарт. – пробурмотав Микола.

Він швидко підвівся. Заляпані очі не давали і шансу щось розгледіти. Вільна рука потягнулася до вологих штанів. Щось тепле, в’язке зі згустками. Шмарклі – перше, що промайнуло в його голові. Екран телефону засвітив очі. Новий удар головного болю повернув темряву перед очима. Запаморочення потроху минало. Микола, закривши повіки, розбирав щойно побачене. Двадцять п’ятий кадр мигав червоним. Рух пальцем униз, правий край екрану, та ліхтарик на телефоні заповним світлом весь сходовий майданчик. Очі відкрились.

Тіло в порізах. Біляве волосся вщент зафарбоване кров’ю. Іван лежав, недбало розкинувши руки та ноги. Костюм порваний, на животі та грудях, взагалі, звисало лиш дрантя. Його кращий друг з переляку забився в куток. Сміттєвий кошик під його дупою розвалився. Він сидів на купі зіпсованих похвальних листів (завучка постійно помилялася в прізвищах), роздруківка «З днем перемоги» колола кнопками у ліву сідницю. Івану розрізали горло. Порізи виглядали неглибокими, та достатніми, щоб стекти кров’ю до смерті. До живота ніж також добрався. Микола кліпав і кліпав, але ніяк не міг перестати бачити вирізане «ви» на череві мертвого сусіда по парті. Постійні схлипи порушували тишу навколо. Рука тремтіла ще від похмілля, зараз же нею трясло мов перфоратором. Юнак все-таки відсунув шматок сорочки, що прилипла до рани. «Як ви» – так виглядав повний напис.

Микола перескочив через тіло, щоб знову не вляпатись в кров. Після смерті, чи під час, Іван обмочився. Нога поїхала по сечі на плитці. Головний біль доповнив ахіл. Докульгавши до першого поверху, хлопець побачив тіло дівчини.

— Тільки не Аліна. – промовив юнак.

Шість годин тому вона поцілувала Миколу у щоку та лизнула йому вухо, коли ніхто не бачив. Він спробував підбігти до трупа, щиколотка зрадила і хлопець впав на коліна.

— Хух, Сніжана. – впустив парубок.

На останньому складі його голос пролунав тихо. Микола швидко стулив рота, його злякала радість в словах при констатації смерті однокласниці. Довга скривавлена чолка стояла сторчма, звільняючи лоб для різьблення по плоті. «Бути» – красувалося над потухлими очима.

Кров була ледь теплою. Хлопець пошкандибав до підвалу. Телефон випав з рук біля Сніжани, та він цього навіть і не помітив. Сторож залишив відчиненими двері в їдальню знадвору, щоб п’ятірка випускників не шастала школою. Залізна лінійка відкрила їм шлях. Але вийти зі школи можна було лише із їдальні.

Гормони страху взяли своє. Похмілля пройшло, але розум ще більше затуманився жахом. В підвалі чекав ще один однокласник. Костя з цигаркою в зубах та діркою замість ока. Рукава сорочки закачані, мозок трохи витік на щоку. На передпліччі вирізано «Я».

В їдальні було темно. Під ногами валялись салати, порізані огірки та безліч пляшок спиртного. В дальньому куті мерехтів екран телефону. Комок в горлі від переляку та літру горілки втримав його спробу заговорити. Дві русяві постаті. Одна лежить на підлозі, інша на колінах над нею.

— Каріна, це ти? – підійшовши до них, нарешті, заговорив Микола.

Ніж прямо під ребра. Кров з артерії наповнила черево. Останнє, що він побачив це мертва Аліна. Плаття розпорене. Від її голих грудей до пупка вирізаний ножем напис – «хотіла».