Скотомогильня

Мій шлях із залізничної станції додому, пролягав через широкі пустинні луки. А село в якому я жив знаходилось на горі. Єдина електричка виїжджала опівночі, тому мені частенько доводилось йти додому вночі. Але, я ніколи не боявся йти через луки в темряві, хоч і уява, бувало, грала з моїм розумом у злі дотепні ігри, коли кожен кустик на який подув вітер, ставав схожим на якусь живу химерну істоту. З кожним таке бувало. Я ніколи не боявся привидів, бо ніколи їх не бачив. Не лякали мене навіть місцеві страшилки про ці луки. Мов, колись, за Радянських часів, в селі працювала велика свиноферма, а на цих луках розташовувалась їхня скотомогильня, куди звозили мертвих свиней. Трупи скидували в глибоку яму, присипували землею і таким чином клали їх декількома слоями, що утворювало своєрідний смердючий підземельний торт із землі і свинячої мертвечини. Селяни продовжували звозити туди своїх покійних тварин і після закриття ферми. Так от, одного разу, зрання, місцевий житель побачив велику зграю свиней, які бігали навколо нього, а потім зникли в густому тумані. Звичайно, йому ніхто не повірив, тому що він був місцевим алкоголіком, який раніше працював на тій фермі, однак, після того випадку, він більше не пив, а від скаженого верщання тих свиней він прокидувався кожної ночі, поки зовсім не зійшов з глузду і не виніс собі мізки з мисливської рушниці. Бабці вірили, що ці луки прокляті і боялися ходити по них, особливо вночі.

В черговий раз я повертався додому після півночі. Над луками стояв легкий туман, який випаровувся із річки. Я помітив якийсь підозрілий рух в кущах. Того разу вітру не було, тому то була точно не гра моєї уяви. Я зупинився роздивитись кущ в якому щось нервово копошилося, як тут воно вибігло на мене і я побачив, що то був мій кіт Васька. Я знатно пересрав в той момент, а потім погладив кота і взяв його на руки. Сказав Ваські, щоб він мене більше так не лякав і опустив його на землю. Він мурликаючи побіг назад у кущі і буквально розчинився в легкому тумані.

Коли я прийшов додому і сказав мамі, що мене зустрів Васька, волосся на моїй голові встали дибки, тому що кіт помер два дня назад і мама закопала його на луках. Відтоді, кожної ночі мені снився блукаючий серед туману кіт і я завжди прокидався від його муркотіння.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Мо́лоха
Історія статусів

19/04/20 18:42: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап