Скарби Кінця Світу

Олег, керівник фінансового департаменту Центра по Контролю Захворювань, стояв перед величезною металевою шафою, що була розбита на «номерні» комірки; на кожній, в облізлій фарбі, вгдаувалось знак «біологічної небезпеки». В принципі, його бейдж– «Доктор Сергій Іванищив» був зовсім чужим, наспіх зроблений з бази; проте який сенс був, коли про скарби, заховані тут, ніхто вже не думав. На дворі тривали масові заворушення, які охопили цілий світ через кризу нестачі продовольства. Все рослинне хворіло на таємничу хворобу, «пурпурову плісняву», і єдине, що отримували вже «особливі споживачі»– це стратегічні запаси і синтетичну їжу. Падали уряди, палали склади, вже не примара, а голод крокував по планеті.

…Майже всі його колеги покинули департамент. Хтось чкурнув у комфортні сховища, прибився до урядового почту. В Олега Сергійовича був подібний варіант, так, в нього були заощадження і зв’язки. Проте природна допитливість в можливостях відмивати гроші і просувати тендери, дозволила йому знайти цей інститут, де в старих шафах лежали кріоколби. Через десять років ці ємності повинні бути замінені, так, це сховище отримувало фінансування, проте мало кого цікавило. Колись наш герой навідувався сюди в перший раз, десять років, він спілкувався з начальником охорони, стареньким чоловіком – саме він розповів про таємничу субстанцію, що гіпотетично вміла перетворювати групу людей на єдине «дещо», фізичну і духовну єдність. Тоді все це потрапило до його рук – старі звіти з символами неіснуючої держави, знімки з розкопок поховань майя, кам’яні різблення, середньовічні репринти трактатів – всім цим він займався. Він проводив через цей заклад «брудні гроші», а оскількі «інші» були в долі – то вибивали для неї фінанси. Тоді все було «ок» - дружина, діти, - проте і всі вони «знайшли» «кращого», а потім було… Було одкровення – в одному папірці він знайшов оссяєне обличчя,проте неначе його відображення в дзеркалі, проте якщо ти божевільний – то краще мовчати. Він мовчав, насолоджувався щастям обіймів повій і коханки, і ось, перед останньої рискою він думав віддати борг. Земному життю.

Чужий бейдж, - і ніяких церемоніалів, охороні було не до його. Білі кварцеві капсули , з старими датчиками – це він бачив. Тепер – потрібно було вивести ці забуті скарби у гру. Склавши ємності у чемодан, Олег поїхав до найбільшої артерії – тепер хід був за набутком давніх цивілізацій. Сірі метастази покривали водну гладь, і незабаром незвичне тепло охопило і його єство – тепло позачасності, що перенесе незримий дух людини у просторі і часі, переживе загибель зірок… Так, про це все знали інші дослідники, проте все так само вірили в земне, його принади, розкоші – спочатку «Волг», а потім, попервах – «Мерседесів»…

«Вдалося» - останнє що подумав Олег, і його єство злилось з мільярдами інших, коли перестало існувати особистносте. Годинник Всесвіту відрахував ще одну секунду…