Яма

Темрява швидко розповзалася навколо, поглинаючи та віддаючи у володіння ночі все, до чого торкалися її щупальця. В унісон з нею, небо заполоняли купчасті хмари, які хвилями накочувалися на повний місяць, ніби на корабель, що осмілився вийти у плавання такої жахливої пори, та намагалися його потопити. Холодний вітер, нещадно шарпав крони дерев, пробуючи вирвати якомога більше гілляк, та жбурнути їх подалі. Ніч, уже заполонила все навколо, і тільки й чекала на буревій, що мав ось-ось завітати зі своїм оркестром на це темне свято.

Ворон, крутив головою ніби маятником, йому не подобалося, що вітер зігнав його з насидженого місця – найвищої гілки старезного дуба, з якої, він міг бачити кладовище від одного краю до іншого. Раніше, ще в роки його воронячої молодості, він чітко бачив навіть найостанніші могили, але за цей час, тут було стільки жалібних процесій, що кладовище розрослося, і вже сягало обрію. Тільки-но птах почав заспокоюватися – його знову потурбували, але тепер вже знизу. Високий хрест, на якому він вмостився, захитався. Спочатку ледь відчутно, але з кожним разом все сильніше і сильніше, ніби хтось намагався його повалити. Птах ображено каркнув та полетів геть.

Проклинаючи все навколо, Марко тягнув за собою декілька хрестів, раз-по-раз, чіпляючись за бур’ян та могили. Він не вперше приходив на це кладовище за металом, але тільки сьогодні була така мерзенна погода. Чоловік зупинився, витер піт з чола та поглянув вверх. «Тільки дощу ще не вистачало» - подумав він, після чого, продовжив свою нехитру справу.

Ворон кружляв небом у пошуках нового місця для своїх спостережень, аж ось, птах звернув увагу на фігуру людини, що повільно брела поміж могил. «Там де люди, там і їжа» - промайнуло у пташиній голові. Борючись з цим вітром, він вже встиг наморитися, і був не проти чимось поласувати.

Марко бачив ледь на декілька кроків вперед, рухатися ставало важче, але він знав, що більшу частину дороги вже пройдено, і це надавало йому сил. Знову за щось зачепився. Цього разу хрестами, які тягнув.

- Трясця, та скільки ж можна! – Пробурчав чоловік, та щосили потягнув свою ношу, але все було безрезультатно. Він спересердя кинув хрести на землю, та пішов їх відчіпляти.

- Овва! Яку рибку спіймав. – здивовано промовив Марко. Він нарешті помітив, що його сьогоднішній улов, зачепився за хрест, який лежав поблизу доріжки.

- Дивина та й годі, навіть не прийдеться викопувати, а вже готовісінький, ледь не запакований лежить тут, на мене чекає.

Після цього, чоловік нахилився його підняти, але хрест щось тримало. Марко пройшов декілька кроків до його нижньої частини, та руками почав відгрібати землю, яка не давала забрати хреста. Ступив ще крок, але не знайшов на що стати, і шкереберть полетів вниз. Десь далеко, прокотився тихий гуркіт грому.

Прямокутне небо було таким далеким і ніби стискалося зі всіх боків. Якщо раніше Марко дивився на могили зверху, то цього разу, він дивився вже з неї. Сильно боліли руки, які при падінні, прийняли на себе основний удар. Чоловік намагався зібратися з думками та вибратися з цієї ями. «Якого біса тут розрита могила? Здається, не один я тут промишляю грабунками» - подумав він і почав підводитись.

Місяць, ніби Аїд на своєму човні, розсік пелену хмар та осяяв холодним світлом все навколо. На Марка ж впала тінь. Він поволі підвів голову і побачив великого чоловіка, що широко розставивши ноги, стояв над могилою та пильно дивився на нього. «Тільки не це! Сторож! Казали ж мені, що рано чи пізно попадусь» - подумав Марко та промовив:

- Перепрошую, я тут вирішив скоротити собі шлях додому та ненароком впав у цю яму. Не могли б ми мені допомогти встати?

Чолов’яга беззвучно нахилився, та підняв хрест, за який, перед цим, зачепився Марко.

- Хапайся. – тихо промовив він.

Марко підозріло глянув на нього, але взявся рукою за хреста. Чолов’яга, спочатку потягнув його на себе, а потім, зі всієї сили, всадив хрест йому у груди. Марко закричав, але його лемент потонув серед гуркоту грому. Він повалився вниз, а чолов’яга миттю опинився на ньому. Зиркнув червоними очима, відкрив широко рота, та іклами вп’явся у горло злодюжки.

Небо спалахнуло від блискавиці і розверзлося дощем.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Мо́лоха
Історія статусів

18/04/20 19:49: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап