Сусід

Біжи, швидше, пасуй! Ну-ну… О ні!!!! – крик розпачу зграйки хлопчаків від 10 до 12 років розірвав вулицю, коли м’яч, перелетівши перекладину, залетів на сусідське обійстя. Всі притихли. Хоча вони жили на цій вулиці та знали дорослих, з власником саме цього будинку зв’язуватися нікому не хотілося. Він переїхав сюди близько року тому, і відразу зажив славу відлюдника. Працював вночі сторожем на місцевому ринку, вдень на вулиці майже не з’являвся.

Дивний, одним словом. Моторошний. У Олега завжди вставало волосся дибки, коли він бачив хазяїна будинку, на подвір’я якого йому зараз потрібно було пробиратися щоб дістати м’яч. Друзі мовчки чекали, що скаже хлопець. «Може, ну якого, цього м’яча… - невпевнено пробурмотів один з них – я збігаю додому, свого візьму». Це допомогло Олегу зважитися. Знизивши плечима він підійшов до дерев’яного паркану, за яким майже не було видно невелику хатинку, повністю обвиту засохлим плющем. Вправно подолавши перешкоду, хлопчик завмер: у вікно на нього дивилася чарівна дівчинка, приблизно його віку з білим розпущеним волоссям та великими зеленими очима. Олег ніби потонув у цих очах, загубившись в розмаїтті їх зелені…

У реальне життя хлопчика повернули, грубо схопивши за комір. Олег перелякано дивися у перекошене обличчя сусіда. В руці чоловік тримав сокиру, лезо якої підніс до обличчя хлопчика. «Хочеш жити? - Навіть дещо лагідно прошепотів він, і отримавши злякане кивання головою, продовжив – то щоб я тебе тут більше не бачив!» Продовжуючи тримати Олега за шкірку немов цуценя, дорослий відкрив хвіртку і викинув Олега на вулицю. Побачивши сусіда, всі хлопчаки одразу ж розбіглися. А Олег ще довго лежав на землі, прибитий страхом і досі невідомими відчуттями.

Весь день аж до вечора Олег спостерігав за таємничими сусідами, аж доки не обачив, як його кривдник пішов на роботу. Тоді хлопчик повернувся додому, а коли дорослі заснули, тишком вибрався з будинку. Він хотів повернутися туди, де бачив чарівну дівчинку та спробувати врятувати її. Перелізти через паркан було просто, хоча серце у хлопчика при цьому стукало, мов гігантський барабан. Цього разу у вікні нікого не було, тому Олег одразу попрямував до дверей. Він хотів обережно постукати, щоб не налякати свою принцесу, однак двері в будинок виявилися привідкритими. Обережно штовхнувши їх, хлопець опинився у будинку. Тут не було сучасних євроремонтів, меблів чи інших звичних речей. Олегу здалося, що він перенісся на кілька десятиліть назад – настільки незвичною та спартанською була обстановка у будинку. У кімнатах він нікого не знайшов, проте в кінці коридору помітив кришку підвалу. Не дивлячись на страх, хлопчик при підняв її і почав наосліп спускатися вниз.

Опинившись у підвалі, він налапав вимикач і включив світло, після чого ледь не закричав від страху – просто поряд з ним стояла та сама дівчина з вікна, пильно роздивляючись хлопчика. Всі слова, які він підготував, кудись вилетіли з голови, і Олег просто стояв, дивлячись в її зелені очі. Потроху увесь світ почав кудись зникати, і навкруги не було нічого, окрім цих зелених очей. Тому не чув Олег крику розпачу свого страшного сусіда, який передчасно повернувся додому і зараз стояв на нижніх сходинках драбини. Хлопчик ніби був і Олегом, і кимось іншим, чужим для світу людей…

Він був мавкою, яка століттями жила у карпатських лісах, полюючи на звірів і оберігаючи дерева. Коли одного разу сюди прийшли дивні істоти, які почали вирізати її ліс. Її дерева, кожне з яких вона знала з дитинства. Мавка плакала, молилася матінці природі, але коли дійшли до її священного дерева, страх пропав – залишилася лише ненависть. Олег бачив, як знавісніла істота випустивши гострі пазурі напала на лісорубів, рвала на частини їх тіла, кусала та купалася в крові своїх жертв. З бригади у двадцять чоловік мавка залишила життя лише одному, якого підкорила своїй волі і змусила потрощити всю техніку. Але домівку вже було не повернути, бо вона осквернила її жорстокістю і ненавистю, яким немає місця в дикій природі. Тому мавка забрала свого раба та стала мандрувати з ним світом людей.

Все це промайнуло перед очима зачарованого хлопчика, аж поки мавка хтиво не впилася зубами у його шию. Бризнула червона кров, заляпавши білосніжне волосся, а на сходинках гірко плакав страшний сусід, повторюючи раз за разом: «я ж тебе попереджав»...