Дочка

В кімнаті темно, але я бачу як ти спиш, бо стою прямо над тобою. Тихо! Не намагайся відповісти, в тебе не вийде. Розумію, ти зараз мабуть думаєш, коли ж цей хрін проник в маленьку халупу, яку винаймаєш? Ти ж зачинив усі двері й коли лягав спати точно був в кімнаті сам? Стій! Не сіпайся, бо ще прокинешся. Заспокойся і уважно мене вислухай.

Ні, це не сон і з тобою зараз не грається підсвідомість. Не віриш? Добре, ось тобі факт, якого ти не знаєш: глибоченько землі, у великому вазоні, що біля балкона, сховані золоті зубні коронки. Мабуть, це когось з батьків власниці квартири, прокинешся – перевір. І можеш називати мене як забажаєш, але очевидно, що найбанальніше буде й найбільш влучно – привид. Добре, з цим розібрались.

Ти позавчора робив розтин тридцяти дев’ятирічного чоловіка? Так, це був я! Ну, точніше – моє тіло. От відтоді, як ти взяв у руки мій кишківник, я і пам’ятаю себе в цій подобі. Думаю, що ти здивований. Я ж бо точно був впевнений, якщо душа і є, то вона в мозку, або на крайняк – в серці, але кишківник… Тихіше, не сіпайся кажу! Знову хочеш, щоб схопив сонний параліч, як вчора? Ось так, дихай спокійніше.

Слухай, будь ласка, уважно. Я покінчив життя самогубством, бо захворів на якусь демонічну порчу – заразу контакту. Цю йобану заразу контакту. Так, ти правильно почув я її називаю «зараза контакту», а не «контактна зараза». Бо ця хрінь передається не через контакт, а сам контакт і є вбивцею. Будь-який мій контакт з іншою людиною спричиняв її смерть. Дотик, розмова, погляд, навіть телефонний дзвінок і все – через добу-другу люди просто помирали. Так не стало мої дружини, а потім востаннє подзвонили мій брат з батьком. Я вбив більше сотні, причому більшість з них я майже не знав.

Приємна новина для тебе, що я вже помер, а контактна зараза після смерті не діє. Так, як зв’язок зі світом живих я можу здійснювати тільки через тебе, то у мене є одне прохання. Виконаєш, і я запевняю – ти мене більше ніколи не побачиш і не почуєш. Впевнений, ти згоден. Я не мав змоги попрощатись з своєю донечкою. Отже, знайди мою доню, вона завтра буде в Київському дельфінарії з однокласниками з сьомого «В» класу. Ти її точно впізнаєш – струнка білявка з налитими персами і портфелем помаранчевого кольору. Підійди до неї, і дай їй морозиво зі словами: це тобі від татуся. Маю надію, вона згадає. Не підведи мене! Зрозумів? А тепер ПРОКИДАЙСЯ!

***

Чоловік прокинувся, одразу подивився на вазон, але ритись в ньому не наважився. Весь суботній ранок він вагався щодо пропозиції, але таки вирішив виконати прохання. В дельфінарії чоловік одразу впізнав дівчинку і, як тільки протягнув морозиво й промовив доручені слова, та почала несамовито кричати: «А-а-а, ще один педофіл!» Молодому патанатому довелось чимдуж втікати, щоб бува про нього нічого не подумали. Вже за пів години він був дома, ошуканий і злий. Його погляд раз-у-раз ковзав по вазону, але щось його стримувало, аби розбити й дізнатись правду. Виморений він згодом заснув.

***

Привіт, педофіле! Ні, ну я знаю, що ти не поціновувач маленьких і тупеньких, але крик цієї сучки – це щось! Емоційність, агресія, страх: все було як і тоді, зі мною. Знаєш, коли змішуєш правду з вигадкою, так легко маніпулювати людьми. І абсолютно байдуже живий ти, мертвий. Невже справді думаєш, що після смерті твої погляди змінюються? Ей, тихо. Тебе щось трясе, спокійно! Це вже не сонний параліч. От тобі й на - і ти здох. Прикольно, ти бачив мій труп, а тепер я твій. До речі, ти ніколи не здогадаєшся від контакту з ким ти став, ха-х, пацієнтом своїх колег…

***

Чоловік прокинувся в холодному поту. Одразу оглядівся навколо, поруч нікого не було. В очі била темрява, вона була настільки чорна, що аж яскрава. Було відчуття, що він дивиться на світ не своїми очима. Щось зблиснуло, біло-жовте. Коли зір пристосувався, то побачив, що це відблискувала коронока з дна вазону. Він повільно розвернувся і узрів своє тіло, яке все ще лежало на ліжку з відкритими очима, а рот почав розтягуватись вже не його усмішкою.