Порятунок

Катерині було 12 років, коли вперше її нічний кошмар не закінчився після пробудження. Важкий день у школі, купа домашніх завдань та виснаженість від тяжкої роботи по дому дали про себе знати. Дівчинка заснула щойно приклала голову до подушки, не встигнувши попрощатися з вусатим другом. Це був Пушок, білосніжний, лагідний, іноді неслухняний, але все ж незамінний член сім’ї. Можливо, вона відчувала нестачу пухнастих обіймів, тому її підсвідомість почала переживати за Пушка. А, можливо, вони були поєднані особливим зв’язком із любові та турботи один про одного, адже обоє більш ні від кого її не отримували. Так чи інакше маленька дівчинка прокинулася серед ночі в холодному поті та з не характерним для юного здорового організму серцебиттям. Як і всі діти, вона до смерті боялася темноти, в якій фантазія вимальовувала купу химерних створінь. Тому приходити до тями довелося дуже довго.

Після того, як серце Катерини почало потроху набувати звичного ритму, вона змогла почути безперебійну тишу, від якої ставало спокійніше. Ця тиша означала тільки одне: мами немає вдома. ЇЇ мати ніколи не спала вночі, адже ніч – це час для веселощів та вечірок, а спати можна й вдень, замість нудьгування на роботі. Факт відсутності в домі мами робив дівчинку набагато сміливішою, адже жодна найстрашніша химера в її уяві не зрівняється з реальною химерністю її матері.

Найважче було злізти з ліжка та зробити перший крок, а далі ноги самі понесли по всій невеличкій квартирі в пошуках Пушка. Чомусь на кухню вона зайшла в останню чергу. Чи то Бог її оберігав від страшного видовища, чи, може, вона сама відчувала, що спішити вже не потрібно.

Маленькі босі ніжки дівчинки переступили холодний поріг кухні, коли наткнулись на щось мокре і тепле. «Пушок», - тривожною думкою пролетіло у неї в голові. Обережно і водночас поспішаючи, Катерина навпомацки знайшла справа на стіні вмикач. Світло вмить заповнило чотири кути кімнати, відбилося від давно не білених стін та упало на закривавлену підлогу. Там лежала мертва мати.

Мати ніколи не любила Пушка, адже кожного разу, коли вона збиралась покарати те дурне ледаче дівчисько, цей кмітливий кіт кидався на неї зі своїми гострими кігтями. Цього разу після невідомої кількості випитих келихів через розлучення з черговим коханням всього життя на один день, вона була особливо роздратованою. Кожна ненависна річ, що потрапляла їй на очі, доводила її нервову систему до піку ярості. Однією з таких речей в цю ніч опинився Пушок. Його необережний мявкіт послугував сигналом для розлюченої жінки випустити пару. Вона схопила кухонний ніж і кинулася на нещасного кота. Той в свою чергу прудко відскочив у бік, чим змусив і без того затуманений алкоголем мозок кружляти по кімнаті, намагаючись поцілити у мішень. Останній ривок був смертельним для обох. Порушена координація жінки разом з диким бажанням позбутися надоїдливої тварини здійснили мету ціною власного життя. Як тільки ніж почав проникати крізь тонку шкіру кота, нотки втіхи та полегшення послабили контроль жінки над своїм п’яним тілом. Перечепившись правою ногою через табуретку, волею випадку, голова при падінні поцілила прямо в куток столу. Фінального удару завдало зіткнення з холодною кам’яною плиткою на підлозі.

Катерина навіть не поглянула на мертву матір. Обережно переступивши калюжу крові, дівчинка присіла біля Пушка. Перш ніж вийняти ніж, що стирчав з його живота, вона зробила звичний привітний жест – почесала кота за вухом. Він був доволі важкий, як для члена сім’ї, якій самій нема чим харчуватися не те, що кормити тварину. Дівчинка насилу донесла Пушка до свого ліжка, поклала його так, як він любив засинати кожну ніч. Вона обійняла його, а він тихо дарував їй своє останнє тепло.

«Дякую, - сказала Катерина, ти знову врятував мене».