Прозріння

Моя подорож розпочалася перед полуднем поруч із спокійним морем. Я крокував берегом у спокої та роздумах, аж раптом наштовхувся на ілюзію, що постала з гри світла, тіней, спеки і морського бризу. Ілюзія чи то міраж, гадки не маю, проте його силуети звабили мене, тож я увійшов у світ і час, котрий далекий від нинішнього.

Босі ноги ступили на гарячу кам’яну поверхню, від якої несамовито смерділо. Дорога пролягала між високими будівлями, аж поки не вивела мене на площу, де я став свідком різних сцен. Я не до кінця розумів їх, проте сенс залишався тим самим, що і за сотню літ до мого народження.

Спочатку мою увагу привернула зграя людей, які метушилися з купою пакунків, дістаючи з них різні речі. Вони обкладали себе ними, наче замуровуючи. А скільки одежі у них було! Молі в світі не вистачить, щоб зжерти кожну нитку. Потім вони зайнялися їжею, що мала добрий запах і вигляд, але звідкись я знав, що то гидота – рівна лайну. Жир і липка вода стікали їх підборіддями, що збільшувалися і набували нелюдських розмірів. Ці бідолашні товстіли і надувалися, аж поки не вибухали.

Від огиди і страху я відвів погляд убік й одразу же зустрівся з не менш жахливим видінням. Я побачив людей, що ображали інших. Вони зневажливо кричали на тих, хто виглядав успішнішим і красивішим. Навколо груп цих осіб здійнялися жовтий та багряний тумани, настільки густі, що переплелися у невідомі мені барви. На щастя, я не бачив, що відбувалося у тенетах туману, проте добре чув.

Гамір бою, музика зламаних кісток та симфонія порваної плоті. Коли туман розчинився, то переді мною постали рештки тих, кого здолав гнів та заздрість. Вцілілі ж блукали, мов сп’янілі, вкриті кров’ю і рештками загиблих, а в очах проглядався тріумф. Вони відібрали розкішні речі в полеглих і натягнули на себе, після чого меланхолійно танцювали, крокуючи багряною поверхнею, здіймаючи криваві краплі угору.

Я розвернувся, аби втекти з цього макабричного місця, але тут же зупинився. За крок від мене розтягнулися розкішні зелені килими, на яких розкинулися ложі, де чоловіки домагалися жінок, а вони мужів. Слина, сім’я, кров, сеча, гидкий слиз, усе це вкрило людей, що злягалися, як ті змії у кублі. Усі вони переплелися і стогнали від насолоди та болю. Вони не хотіли завершувати сей блуд, а тому продовжували. Нараз, їх тіла почали марніти. Вони висихали і нагадували скоріше мерців, аніж живих, проте, навіть маючи такий знесилений і жахливий вигляд, вони продовжували свою оргію.

Лише-но я кинувся убік, як знову наткнувся на гидке марево. Сотні, а то й тисячі, людей просто сиділи і лежали, нічого не роблячи. Вони просиджували, пролежували години, аж поки час не почав висмоктувати життя із них. Ці ледачі люди обросли мохом і вкрилися почорнілими цятками, що подеколи вибухали, вивільнюючи запах гнилі. Однак серед них були ті, хто наважувався вирватися із пут лінощів і прокласти шлях до якихось звершень, але, не досягнувши і пів дороги, вони опускали руки, звалювалися на землю та перетворювалися на скульптури, які розламувалися під силою вітру, що піднімав їх і розносив піщинки світом.

І тут, я усвідомив, що на п’єдесталі цього жаху стояли ті, хто керували усім цим театром марноти, нарікши себе богами і всемогутніми панами. Вони стояли на вершині зикурату, що сплітався вгору до небес, але ще їх не сягав. Ці, що дісталися висот світу людського, розсипали дари, пробуджуючи найгірші потяги і бажання. Вони користувалися слабостями і радо ступали по черепах інших, заради власного звеличення. Я чув їх солодкі слова, що змушували моє серце битися сильніше, брати у руки списа чи меча й рушати у бій на славу володарів цього світу, проте мій розум гамував стремління серця. Тепер я бачив усю картину світу цього, що постав переді мною. Я дивився в обличчя того, що губило людство на його шляху і усвідомив найбільшу таїну. Нам не потрібно чекати звіра з трьома шестірками. Цим звіром давно є ми самі.

Мене вирвало з потоку марева і я знову опинився на березі спокійного моря. Погляд упав на понівечений храм з високими вежами, який так ніхто і не добудував. Позаду пролунав гучний, зловісний сміх, що наче підтверджував мій здогад.