Жіночий Стівен
Останніми днями погода значно покращилася. Денис вже почав думати про пікнік – сімейні посиденьки за шашликом на задньому дворі… В умовах карантину інші локації і не розглядалися, а Денис Іванович дуже строго дотримувався рекомендацій ВООЗ. Їжа, побутова хімія – усе замовляв телефоном або через інтернет. Працював теж віддалено, і не перший рік. Ще в юності захопившись комп’ютерами, він швидко опанував С з його діалектами, навіть написав свою версію тетріса, просто, «для фану», слідкував за усіма технологічними новинками, поки зрештою не зупинився на програмуванні нейромереж «зміїною» мовою.
Втім, з останнім проектом йому прийшлося добряче повозитися. Денис хотів дати своїй дружині голос. Не те, щоб Таня не могла комунікувати, чоловік добре її розумів, але то ж він. Інші могли її і не почути.
Денис ще раз перечитав останні рядки коду, поставив проект компілюватися… За мить з екрану лептопу на нього дивилася його кохана.
- Привіт, мамо, як ви там? – в унісон промовили Денис із екранною Танею.
Чоловік аж підскочив. «Боже, до чого ж схоже! Таню, ти чула? Спрацювало! Спрацювало!». Денис застрибав кімнатою, підбіг до дружини, цьомнув її в щічку і знову сів за комп’ютер. Залишалося кілька багів, він хотів їх виправити, щоб увечері усе пройшло тіп-топ.
Рядок за рядком, код набував потрібної Денису витонченості. У такі моменти чоловік перетворювався на комп’ютерного берсерка – начисто забуваючи про будь-які фізичні відчуття, почуття спраги чи голоду. Але коли робота близилася до завершення, усе знову накатувало на нього, з потроєною силою.
- Сашко, принеси мені чаю! – покликав сина. – А чорт…
Вони неодноразово сварилися з Танею щодо такої Денисової поведінки.
- Він що, лакей якийсь? Відірви свій зад і сам завари собі свій чифір! Що ти малого ганяєш?
В словах дружини було раціональне зерно, і Денис це розумів. Поплентався на кухню, поставив чайник…
З кімнати почувся звук скайпового виклику. Чоловік зірвався з місця, побіг до комп’ютера, запустив потрібні скрипти…
- Привіт, мамо, як ви там?
- Таню, чому не дзвониш? Я розумію – карантин, все таке, але ж скайп не заборонений, чи не так?
- Ой, стільки всього, я по вуха в роботі. Ти ж знаєш, я почала писати свою книгу з рецептами, Денис працює, Сашко вчиться або грає у свої ігри…
- І що, це привід забути про рідну матір? – жінка на екрані всміхнулася, потім знову посерйознішала. – Доню, а ти не схудла часом?
- Трохи є, працюю над собою. Слухай, мушу бігти, у нас вже накрито на стіл, як повечерямо, знову наберу. Бувай.
Денис розірвав зв’язок, витер піт із обличчя. «Треба трохи провітрити». Останнім часом Танін запах став відчутнішим. Він підійшов до дружини. «Красуня!» На блідому обличчі навіки застигла натягнута посмішка. Половини лоба не було. Денис аж здригнувся, як згадав те відчуття, коли він витягував обух сокири, що чіплявся за краї розтрощеної лобової кістки. Але це все у минулому.
- Ти не сердишся на мене, кохана?
- Ти що? Не кажи дурниць! – почувся у Денисовій голові Танін голос. Коли був малим, він теж хотів навчитися говорити, не рухаючи губами. Що ж, у цьому Таня виявилася спритнішою за нього. – Пішли повечеряємо, Сашко вже чекає.
Чоловік підняв тіло дружини на плече і поніс вниз. У вітальні, за широким столом сидів хлопець років семи. Синці чудернацьким почорнілим візерунком обвивали його тоненьку шию. Застиглим поглядом він дивився кудись у невідоме.
Денис посадив Таню за її улюблене місце, зі східного боку столу, сам пішов на кухню за їжею. Сьогодні вони їстимуть плов, запиваючи витриманим сухим із Грузії. Звісно, тільки дорослі. Сашко обійдеться чайком. Сімейної вечері Денис ніколи не пропускав, і навіть карантин не міг змінити його ставлення до цього ритуалу. Він збився з ліку, скільки днів пройшло з того часу, як він востаннє був за межами своєї домівки. Сто? Двісті? Тисячу й один? Та хіба це мало значення? Головне, що він щасливий, в оточенні сім’ї…
Денис обвів поглядом вітальню, стіл… Підняв очі на сина, потім на дружину…
- Ми маємо залишатися разом, особливо у такий непростий час. Я пропоную тост: за нас! – Денис підняв келих і в кілька ковтків повністю осушив його. Допивши, подивився на свою Таню… Він міг заприсягтися, що в той момент вона йому підморгнула.
