Лішак

Росте береза – чистим полум’ям. Жовтогаряча, підживлена сонцем. Стовбур – білий-білий, ховається в розкішному листі. Тулиться береза до бетонних коробок. Скрізь – асфальт, залитий сонцем. А коли прийшла велика вода, летіло олив’яне листя й кричало. І земля стискалася болем. Але тепер сонце, і я виліз погрітися.

Ви вважаєте, що не знаєте мене, тому й не бачите. А між іншим, ми знайомі. Я лішак, який пам’ятає велику воду, і траву, і запах землі, і мерзлоту, і гниль, яка переростає в скарби й листя.

Я ловлю розталу воду в кору, зідрану з ялини. Крутиться вода. Мені б до лісу, де в чорноті – мій улюблений стовбур, повалений бурею. Я часто сиджу там, серед мокроти і місячного сяйва, серед павутиння й скарбів. Там мої родичі, там каміння співає.

Але я тут – серед бетонних коробок. Я можу повести вас у Наву, де чорно. Не бійтеся: треба пролізти вниз, подолати мерзлоту, де сплять мамути, а змії стережуть дикі смарагди, зроджені зі страждання. Ми проліземо, подолаємо мерзлоту і самоту – і ви зустрінете тих, хто вам любий, з ким вам хочеться бути. І потім горітиме величезна свіча – ми поставимо Наві – горітиме, жовтогаряча, чиста, як береза, біля якої я зараз сиджу. Як та береза, невідомо чому занесена до вашого міста.

Налетить дикий вітер, я завию, а згодом прийде зима – і я відвіюся легко-легко. І тільки береза тремтітиме щирим золотом, пускаючи дукачі у воду. А я сидітиму вже біля іншої берези – де чорно, і де це дерево росте корінням догори.

АВТОРСЬКА ПРИМІТКА:

Мáмут – застаріла назва мамонта. Вірили, що мамут – підземний рогатий звір.