Клауцитфезія

У 16 ти мала тисячі підписників на своєму каналі. Щонеділі вони чекали нові записи, звільняли час до години, коли ти мала залити відео. Після нових випусків додавались нові люди і жодна річ в офлайні не могла принести тобі більшого задоволення ніж спостерігати як збільшується цифра поруч зі словом «Підписники».

Стерлась лінія розмежування між реальним і віртуальним життями, твій пульс підтримували не удари серця, а коментарі та перегляди твого каналу.

До 17 років тобі залишався тиждень і ти вирішуєш кинути собі виклик: у день народження підписників каналу повинно бути 170000. Це означало що за одне відео необхідно зібрати +500. Завдання важке, але не утопічне. Тобі потрібно щось круте, щось незвичне. Але чим більше ти обдумувала нові ідеї, тим більш банальними вони тобі здавалися. Зник сон, апетит, очі вкрила сітка червоних капілярів. Нав’язлива ідея набити 170000 підписників зробилась буквальним паразитом, що висмоктує життєву енергію. Ти стала ненавидіти свій внутрішній голос. Він пропонував все нові та нові дурнуваті ідеї. Від них свербів мозок ніби укус, який неможливо почухати.

“MaRa, у мене біда. Мені страшно, боюсь комусь в реалі розказати. Я залетіла”, – пише тобі п’ятнадцятирічна підписниця з ніком crazy_g. “Що мені тепер робити? Якщо батьки дізнаються, вони мене вб’ють!!!”

До дедлайну залишалось три дні. Тоді новий голос – голос божевілля – прошепотів: ось воно!

Ти відповідаєш.

MaRa>>> ого… не бійся, дорогенька. я знаю що робити.

Crazy_g>>> правда???

MaRa>>> ага)) купи три градусники. скляні, старі такі. як купиш – напиши. здзвонимося по скайпу, я тобі все розкажу.

Crazy_g>>> ти щось придумала? це допоможе?

MaRa>>>100% все окі ;-)

Crazy_g>>> *смайлик_з_поцілунком

Заснути так і не вдається. Крізь штори за вікном пробивався світанок.

Об 11 годині вона пише і ви обидві запускаєте Скайп.

– Привіт, – вітаєшся ти і вперше бачиш віртуальну знайому. Налякана дитина з русявим посіченим волоссям та підлітковим висипом на обличчі.

– Привіт.

– Набери пів чашки води, – відразу починаєш ти.

Дівчинка з того боку екрану біжить на кухню і приносить воду.

– Відсунь ноут, щоб тебе було краще видно. Обережно розламай градусники. Ртуть з них вилий у чашку з водою.

– Навіщо?

– Я все поясню.

Сrazy_g ламає термометри один за іншим. У чашку скрапують сріблясті краплі важкого металу. Метал осідає на дні.

– Коктейль “Джульєта”. Цей коктейль популярний серед дівчат. Тобі треба його випити. Через кілька хвилин ти заснеш і зародок під дією ртуті розчиниться. Прокинишся вже порожньою.

– Правда? Але ж то ртуть.

– Ви ще не проходили цього на хімії. Вода виступає як розчинник і нейтралізує отруйність важкого металу. Такий коктейль не один раз рятував дівчат. 

– То що, мені просто його випити?

– Так, збовтай воду, щоб підняти з дна ртуть і перехили в себе.

Сrazy_g бере в руку чашку, колотить воду. Ти піднімаєшся із стільця і майже влипаєш у монітор.

– Сподіваюсь, спрацює, – говорить crazy_g і випиває коктейль.

– Ще і як спрацює, – запевняєш ти. – Давай поговоримо про щось?

І ви говорите про дівоче, про школу, про хлопців, про пісні та серіали. Сrazy_g розповідає про плани на літо.

Ти її уважно слухаєш і спостерігаєш як на її обличчі цятками проступає рясний піт. Помічаєш як з губ і обличчя зникає фарба, як голос її починає звучати рвучко, а рука стискає живіт. Зіниці розширюються і повністю закривають сірі райдужки. Сrazy_g замовкає і вишкіряється.

– Дуже болить, – говорить вона. 

– Зараз усе пройде.

– Я піду ляжу.

– Ні! – вигукуєш ти. – Ні, будь ласка не йди.

Сrazy_g складає руки на столі перед камерою і мостить на них голову. Більше нічого не говорить. Ти тільки бачиш як від глибокого дихання струшується її тіло. Вона відсувається на стільці, валиться на підлогу і зникає з екрану. Ти схоплюєшся з місця. Невже все марно, невже кульмінаційний момент не потрапить у кадр? Але за хвилину crazy_g виповзає під камеру. Її скручує від спазмів, вона блює. Спершу вмістом шлунку, згодом – кров’ю. Дівча тримається за живіт, виючи та качаючись підлогою. Крізь зуби надуваються кров’яні бульбашки зі слини. 

– Не відкочуйся, будь ласка, – шепочеш ти. – Залишайся в кадрі.

Ти пітнієш так само як твоя віртуальна подруга, твої руки так само тремтять, тільки з інших причин. Коли з того боку екрану тіло crazy_g перестають викручувати судоми і кадри стають статичними, ти натискаєш «стоп» запису. 

Незначний монтаж. Новий пост готовий.