Дім догори дном

Хтось кликав Івана. Спочатку здалося, що то був Геральт, карту якого він якраз збирався скинути в Гвинті. Потім – шеф. Іва хотів сховати смартфон, але той вперто не ліз в кишеню. Офіс навколо зробився мовчазний – тільки Гвинт гучно шипів таймером ходу.

- Іво!

Ні, не шеф. Голос дружини нарешті висмикнув Івана зі сну. Він розплющив очі, не розуміючи де опинився і що коїться. На мить йому здалося, що він лежить долілиць, а під ним – два метри порожнечі і біла підлога.

- Іво, вони знову ходять.

 Світ перевернувся. Іван лежав на ліжку й тупився у стелю. Оксана стискала його руку. Пальці її були холодні, але великий живіт, яким вона притискалася до нього, був гарячий, пульсуючий. Восьмий місяць. Вже скоро.

- Чуєш?

Іван чув. Хтось знову тупотів стелею. Сьому ніч поспіль. Бігав з кутка в куток, стрибав, човгав. Іноді зупинявся, але варто було лиш задрімати, як брався до свого з новою силою, будив… і так щоразу. Проблема була в тому, що жили Іва з Ксанкою на п’ятому поверсі старої хрущоби. На горі не було нікого. Навіть технічного поверху не було – лише дах. На третю ніч Іван навіть вибрався туди – спіймати нетягу. І на четверту також. Все марно. Вдень на п’яту запропонував Ксанці переїхати до мами. Але Ксанка хтіла народжувати в Харкові, та й трястися в маршрутці до Балаклеї не хотіла.

- Іво, диви!

На стелі проступила вервечка слідів. Чорних. Потягнуло гаром.

Нажаханий, Іван вдарив по вмикачу. Жовте сяйво залило кімнату, і в ньому сліди повільно зникли, наче й не було. Світло відлякувало тупотуна – але тільки поки хтось не спав. Тоді він повертався.

Десь о шостій задзижчав смартфон.

Зима – це коли ранок теж ніч. Ксанка дрімала. Іван почовгав до ванної, запалив світильника над дзеркалом, умився та взявся голитися.

А тоді у дзеркалі побачив його.

Чорний коротун стояв на стелі, головою донизу, наче сплетений з обвугленого чагарю – кострубатий, шпичастий. Очі горіли золотим вогнем, наче в кішки. Просто стояв і дивився. А потім розвернувся і пішов до спальні.

Іва кинувся за ним. Пульс гупав у вухах, горло стиснуло спазмом. Увірвався до спальні…

Нікого.

Ксанка сонно терла очі, мружачись від світла. Іва ж дивився як тануть чорні відбитки босих ніг.

Після роботи він урвав собі сну, закунявши на канапці з планшетом в руках. Оксана не чіпала його – аж до доки не вирішила, що час вже перебиратися до спальні.

Світло гасити не стали – не домовляючись так вирішили. Ксанка вже за пару матчів вимкнулася – як завжди, легка на сон. Іва протримався ще з годину – доки не почав провалюватися в сон, роняючи голову на груди.

Тупу-тупу-ту.

Іва скинув голову. Розмитою плямою на стелі бовваніла фігура. Золоті очі, пелехаті обриси. Тупу-ту – підібрався ближче. Зависнув на ліжком. Завмер.

Тоді Іва не витримав. Лють зборола страх. Він скочив на ліжку – і перш ніж чорний встиг відсахнутися, вхопив його й потягнув. Прокинувшись, скрикнула Ксанка. загорлав і сам Іва – тіло істоти було пекуче гарячим. І тоді істота немов почала провалюватися крізь стелю. Хтось тягнув її – з такою силою, що Іва відірвався від ліжка… Ксанка вчепилася в його ноги.

- Не відупускай!

Чий це голос? Кричала інша жінка. А ще… плакала дитина.

Іван відчув як його руки проходять крізь стелю. Від болю потемніло в очах – наче кінцівки затягувало до м’ясорубки. Терпіти було несила, тож він відпустив. Вдвох вони впали на ліжко, з жахом дивлячись на стелю, якою, наче водою, йшли круги.

…

- Ви мали сказати!

- Я не знав.

Андрій, власник старої квартири в хрущобі, бажав, щоб це нарешті закінчилося. Розлючена жінка, червоний від гніву чоловік… їхня дитина, з руками в бинтах… хай вже валять. Дістали.

Звісно, Андрій знав. Рік тому один псих на цій хаті вбив свою колишню і її нового хахаля. Підвісив їх, зв’язаних на гак люстри, головами донизу. Скільки вони висіли, поки здохли? Андрій не знав і знати не хотів. Покликав попа, освятив хату, вичекав трохи – і пустив нових орендарів.

А потім вони ледь не вбили його, бо, мовляв, чорні руки майже затягнули хлопця крізь підлогу до підвалу. Як вони дізналися про вбивство – хтозна, А тепер ці психи вважали, що їхню дитину намагався зжерти полтергейст.

- Лікуватися треба.