Довкола сфери

Сеня бачив, що під кам'яним муром, коли в той влетіла вантажівка, хтось стояв. Метал заскреготав об жорстку перепону, машиною підкинуло і завалило на бік. Усе мало вщухнути раптовою тишою за клубами диму, коли тент на фурі розчахнувся, і на тротуар горою висипався вантаж кавунів. Перші лопались об бруківку під навалою інших, здіймаючи своїм шматтям вулканічні вихлюпи. Хлопець був надто близько, від такої несподіванки в нього з руки випав м'яч. Пругка сфера жваво пострибала за зеленими побратимами похилою вуличкою.

Сеня кинувся за м'ячем, намагаючись вслідкувати його між кавунів, що рясно котилися схилом і, набираючи швидкості, ефектно плюхалися з набережної в воду. Добре, м'яч вигідно відрізнявся кольором – біле з червоним. А кавуни все сипалися з-під тенту і сипались. Сеня наздогнав утікача й майстерно, піддавши ногою, з льоту підхопив його в руки. Стрижена під нуль голова обпекла пальці, нестерпно муляла вухами, кривавлячи долоні, дивилася на Сеню одним вцілілим оком. Вмить малий гостро відчув: останнє, що побачив колишній власник голови – це нажахане його обличчя. Криві губи ще хотіли щось ніби сказати, але око під долонею спалахнуло сум'яттям і вкрилося тьмяною поволокою.

Свого м'яча Сеня так і не знайшов, бо поки приїхали служби, ходив видивлятися його серед кавунів-буйків, якими рясно встелилось усеньке поле ставка. Заметушилися рибалки на човнах.

До ночі він давав свідчення в присутності матері у відділку. Під час аварії загинув хлопчик, Сенін ровесник. Із сусіднього кабінету швидка винесла небораку-водія, котрий не поставив вантажівку на ручне гальмо, забігши додому пообідати. У коридорі бачив і маму того хлопчика, вона наче хотіла щось розпитати, та не діждала, бо захлиналась горем. Тіло її дитини розмастило вантажівкою вздовж муру кривавою смугою.

Коли повернулися додому, їх нетерпляче зустрів мамин брат – він мав ключі від квартири.

– Дивіться! – радісним жестом брат змахнув углиб оселі.

– Де ти їх набрав? – тривожно спитала сестра, а сама вже знала відповідь. Кавунами була завалена ледь не вся підлога коридору та кімнати їхньої з сином малосімейки.

– Не повіриш, у ставку наловив! Он, і на кухні, і повна ванна, і під ліжками. А ви де були?

Всюніч під Сеніним ліжком між собою та з повним місяцем говорили відбиті бампером голови. Що говорили – не розібрав, бо не міг прокинутися, хоча тужно намагався. Але про нього.

– Мам... – стомлений маренням Сеня увійшов зранку до кухні й перше, що побачив – жовтошкіру голову на столі. Вона підморгнула набряклим оком, коли великий гострий ніж у материній руці рвучко відкраяв від неї обличчя, заголивши череп.

– Що, синку? Як ти?

Сеню впірвав заціп. Хлопець випав навзнак у коридор, довгим судомним видихом вичавлюючи з себе жах. Згодом додумався, що то мати шаткувала капусту. Про те, що побачив, не сказав.

Тих кавунів Сеня гидував. Мама розуміла та всяк намагалась плодів позбутися: носила по сусідах, тихцем на смітник. Але їх було ще чимало. Ті, що лишилися, дедалі нахабніли, перемовлялися навіть удень та бридко лаялись. І ради на те не було. Мамин брат замовив Сені нового м'яча на день народження, ось-ось мала прийти посилка. Сеня втік з дому. Потім вдруге, коли в школі на якесь свято запускали повітряні кульки в небо. Довчався у школі-інтернаті, де на першому ж уроці географії блювонув на глобус. Тоді ж і усвідомив, що втрапив у тотальну пастку.

Лікарі запевняли – минеться. Лікувався. Мама робила все можливе,тож потроху вщухло, приспалося на далеких орбітах пам'яті.

Довго мірятись не став, розігнався, але перед самою подачею ніби зашпортнувся і закляк, ледь не впавши. Він глянув донизу й побачив, що загруз у ґрунт по коліна, по самісінький верхній край гетрів. Боковим зором зачепило, як воротар, стрибнувши в довільний кут, недолуго зловив порожнечу. Світ потік гливкими плямами, рамою воріт покоробило скроні, під серцем знову гидко знудило.

– Бий! – кричало поле, тренер ухопив себе за гриву й сходив піною, а стадіон щодужче заводився та гудів. Арбітр вкотре дунув у свисток і високо підняв жовту картку. Голкіпер демонстративно сів у воротях. Сеня втупився долі, не справний зрушити й думкою.

– Бий, засцяний! – реготала вже досту несвіжа й всохла голова, висипаючи прілу землю на траву.