Карантин

Оксана зі злістю жбурнула книжку в стінку, з гарчанням підриваючись з підлоги. Пес знову завивав ніччю, не даючи їй спокійно відпочити. Короткошерстий дворняга, якого вона з батьком підібрала кілька років тому, виносив мозок гавкотом та дурнуватими завиваннями. Дівчина змучено потерла скроні пальцями, втягуючи повітря крізь зціплені зуби. «Двадцять шість днів,» – подумала вона, розминаючи затерплу шию – «двадцять шість днів я сиджу дома на карантині, в цій йобаній хаті, слухаю йобані новини і ЙОБАНОГО пса!» Останні слова вона викрикнула, зриваючи голос на ультразвуковий вереск.

Підтягнувши джинси, вона спустилася на перший поверх. Зі спальні батьків щось говорив телевізор. Вона знала, що там знову крутять новини про корону і про глобальний пиздець, а батьки лежать в ліжку й збідовано йойкають, як то все погано. А ще міряють температуру по сім разів на день, так наче сподіваються, що зловлять вірус. Тоді вони зможуть дзвонити родичам, розказувати як то страшно і яка то біда. «Як мене це все заїбало» – дівчина злісно зиркнула у дзеркало в коридорі. Низенька, але не широка, вона стояла там, за склом. Світлі фарбовані пасма контрастували з відрослим корінням волосся, яке було зібране в недбалий пучок. Над бровою вискочив прищ, на який вона мовчки накинулася, видавлюючи гній до крові. З похмурою посмішкою дівчина дивилася на те, як червоніє та набрякає шкіра.

Від споглядання свого занедбаного лиця її відірвало виття пса.

-         Та…! – коротко вирвалася лайка, яку вона одразу стишила до шепоту, накидаючи на плечі куртку. – блять… Нічого, зараз ти погавкаєш.

Якби хтось з батьків зазирнув у її світло-карі очі, то не впізнав би доньку. Здавалося, що у них хтось залив нафти, від якої вони почорніли. Лице скривила безумна гримаса гніву. Верхня губа тремтіла, відтягнувшись догори та показуючи зуби. Взувши тапки, дівчина неквапливо прочинила двері та вислизнула на вулицю. Вони тихо клацнули позаду неї. Прохолодне повітря ще більше паскудило Оксанин настрій. Псові, судячи з всього, набридло виття й він почав вигавкувати, нестримно та натхненно. «Це твоя остання пісня, Лео» – дівчина не помітила, як з перекошеного рота скрапнула слина. В небі тихо блимали зорі, не звертаючи уваги на далеку Землю, яка потиху сходила з розуму, замкнена на карантин. Їм було начхати й на Оксану, яка зайшла в сарай та увімкнула там світло.

Роздивляючись батькові речі дівчина спочатку взялася за кайло, яке виявилося заважким для її рук. Наморщивши лоба, вона поглянула в інший куток. На столі купою лежали інструменти. Дівчина з якимось трепотом підійшла, розглядаючи їх. Зважила в руці один з молотів. Він видався їй важкеньким. Приємно важкеньким. Також вона побачила будівельний ніж. Захопивши і його, Оксана вийшла з сараю та пішла до пса. Плямистий кобель замовк, побачивши дівчину. Він радісно махав хвостом, поки вона підходила.

-         Лео, – тихо підізвала вона його і як тільки він подався до неї, навідмаш вдарила молотом по спині.

Пес верескнув, пригинаючись та дивлячись нажаханими очима на господарку.

-         Тихо, мій хороший. – прошипіла дівчина, заносячи молот для нового удару. – Не ШУМИ!

З хрускотом молот роздробив хребет пса. Той впав на землю, тягнучи задні лапи за собою. Тихе скавуління вирвалося з його пащі, але замовкло, коли дівчина знову підняла молот. Тепер, відчувши владу над життям тварини вона насолоджувалася собою. «Як тобі таке, Лео?» – подумала, прицільно вдаряючи по лівій лапі. Та з гидотним «шмяком» та хрускотом переломилася, кумедно вигнувшись в іншу сторону. Жалібне скавуління Лео не зупинялося, а дівчина, увійшовши в кураж, відкинула молот в сторону та вхопилася за покалічену лапу. Зціпивши зуби до скрипу, вона потягнула її на себе. Пес кинувся вперед, намагаючись її вкусити, та одразу відсахнувся. Оксана з новим припливом злості дістала ніж з кишені. Прокрутивши коліщатко, вона висунула лезо. Махнула рукою, з чавкотом розтинаючи шкуру та вхопилася за неї, відтягуючи на себе.

Тут їй прийшла нова думка. Ногою перевернувши Лео на спину, вона забила ножа в його живіт. Звернула увагу на те, як хлюпнула калюжка сечі, яку він напрудив. Реготнувши, вона потягнула ножа, розтинаючи шкуру та кишки, які почали вивалюватися через рану. Другою рукою вона вхопилася за них, витягуючи далі. За кілька секунд пес, затремтівши в конвульсіях, замовк. Дівчина облизала пересохлі губи, відчуваючи голод.

Годину потому вона спала, відчуваючи вдячність Лео. Він був збіса смачним.