Ти вийдеш щоб винести сміття

Колись ти вийдеш щоб винести сміття. Зайдеш у смердючу, коричневу кабіну ліфта. Двері закриються за тобою. Натиснеш поплавлену кнопку “1”. Тупитемеш у телефон поки спускатимешся вниз. Встигнеш відповісти на одне повідомлення потім зникне мережа. Їхатимеш вниз. Довше ніж зазвичай. 

Ти подивишся на двері та голосно видихнеш закотивши очі, обурено стоятимеш в очікуванні коли вони відкриються на першому поверсі. Але цього не станеться. Ти відчуєш роздратування, потім здивуєшся, а потім занепокоєшся. Усе це станеться впродовж п’яти секунд поки ти бачитимеш як перекриття між поверхами миготить у щілині між дверима. Коли ступор мине ти нарахуєш вже п'ятнадцять поверхів, ти спускався з шостого. Полінився йти пішки. 

Натиснеш на кнопку “Стоп”, багато разів. Звичайно вона не спрацює, як і кнопка, яка мала б відчинити двері. Тривога буде наростати дуже швидко, з кожним поверхом що ти будеш спускатися вниз. Не сподіваючись що обліплений жувальною гумкою термінал із ввігнутими решітками над динаміком працює, ти натиснеш на кнопку, щоб зв'язатися з диспетчером. Нічого не відбудеться. Тим часом ти продовжуватимеш опускатися вниз з розміреним низьким гулом. Ліфт буде трохи трусити, не більше ніж зазвичай. Ти знову дістанеш телефон з кишені щоб зателефонувати у ЖЕК, диспетчеру, мамі, але зв’язку не буде, ти поза зоною. 

Паніка накриє тебе раптово, немов хтось надів пакет тобі на голову. Вузька кабіна пасажирського ліфту буде тісніша за труну. Тобі не вистачатиме повітря, ти дихатимеш часто та не глибоко. Від цього почнеться гіпервентиляція та відчуття запаморочення посилиться. Ти ні про що не зможеш думати окрім того щоб вийти з ліфту. Але не матимеш такої можливості, і від усвідомлення цього паніка тільки зросте. Звичайно почнеш стукати у двері, кричатимеш - спочатку не дуже впевнено, спитаєш чи є хто, чи може хтось викликати аварійку. Потім почнеш горлати матом щоб хтось блять відгукнувся нарешті. Але ти не чутимеш нічого крім рівного гулу механізму та постукування тросів над кабіною. Поверхи один за одним будуть проминати у щілині між дверима, але занадто швидко щоб щось роздивитись. 

Ти будеш битися в кабіні як божевільний, кричати, розгойдувати ліфт сподіваючись що він застрягне, стрибатимеш щоб спрацювали аварійні гальма.

Але він буде невпинно везти тебе вниз. Спробуєш відчинити розсувні двері, але вони не піддаватимуться. Подвійні двері з гумовими відбійниками не відкриються ширше ніж на 1 сантиметр, хоча зазвичай їх не важко розсунути ширше. 

Десь за годину твоя істерика скінчиться, ти будеш виснажений та млявий сидіти біля пакету зі сміттям на обхарканій підлозі не в змозі навіть повністю витягнути ноги. Чутимеш гудіння механізмів та вдихатимеш нудотний запах позавчорашніх риб’ячих тельбухів із сміттєвого пакету. Саме через них ти вирішив винести сміття. Ще через кілька годин твій сечовий міхур настільки припре, що ти змушений будеш мочитися у щилину між дверима акуратною цівочкою, щоб не заляпати підлогу, бо ти вже розумієш що ти тут надовго. 

Ти сидітимеш на підлозі (таки трохи обісцяній) і тупо гортатимеш фотографії на своєму смартфоні, бо всі ігри які ти маєш, вимагають підключення до мережі, а читати ти не можеш через те, що тебе ще трусить від нервів. Рано чи пізно тебе зморить неглибокий, тривожний сон і ти будеш раз по раз прокидатися сподіваючись що ти вже не в ліфті. Але кожного разу ти будеш бачити перед собою коричневі стіни “під дерево” помальовані хуями та лайливими написами. 

Коли прокинешся остаточно то знову помочишся у щілину між дверей. Будеш дуже хотіти пити. У хід підуть залишки пива на дні бляшанок та кисле молоко у картонному пакеті від чого почне крутити в животі та доведеться використати пакет від сміття як біотуалет. 

Картопляне лушпиння та підгорілий рис який ти відшкріб від каструлі два дні тому стане твоєю їжею коли ти прокинешся наступного разу. Тепер ти вже помочишся у пакет з-під молока. Про всяк випадок.

Усе твоє життя що було до того як ти зайшов у ліфт буде здаватися тобі сном, увесь твій всесвіт - це квадратний метр брудного лінолеуму та помальовані хуями стіни. 

Через багато днів ліфт повільно зупиниться, двері відчиняться. Тобі в обличчя вдарить важкий сморід гниття. Можливо ти знайдеш сили щоб повернутися до дверей. Але навряд чи стане духу щоб відкрити очі та побачити куди ти приїхав.

 

 


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Казан Піфона
Другий етап: Казан Сатани
Історія статусів

08/04/20 23:01: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
22/04/20 01:12: Грає в конкурсі • Перший етап
26/04/20 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/04/20 18:00: Фіналіст • Фінал
01/05/20 20:07: 2 місце • Фінал