Вільний

Болем розірваний сон. Крізь алкогольне забуття, намацує свідомість. Шлунок викручують спазми, намагаються звільнити його.

Сповз з ліжка. Не в силах вибігти із хати, Василь подався до вікна. Мало не виламав трухляву раму, головою кинувся надвір. Поперед нього хлинула блювота, бризками летіла на лице. Животом лежав на підвіконні, ревів, очищаючи нутро. За залишками їжі й алкоголю, лилися з тіла слиз та сльози. Головне — мука відступила. Її змінила колюча німота, під шкірою мільйон гарячих голок.

За подихом зродивсь у темені кімнати. Легкий та вільний, наче птах. Розкинув руки-крила, з клітки втік. Безкраїм світом змінилася кімнатка. Натхненним вихором кружляв. Скакав на ліжку, стрибав у порожнечу. Свобідний, а найголовніше сам. Далекі голоси та гуркіт не доймають. Самотності обійми — довгожданий рай. Він плив по ньому невловимий, до млості закрутила благодать.

Додолу знесилений припав. Навколо морок, та все таке чітке, у звіра пазурі темінь загострилась. Але втекла, бо ж гостя в ній з’явилась: яскрава сонцесяйна мила.

— Ти хто така?

Всепоглинаючий жовтий ореол. Насуплена, хмурна, чужа й знайома.

— Дружину не впізнав?

Підкосили гармонію слова. Здійнявся сутужно на ноги, розглядав незнайомку. Красива жінка, та втомлена життям. А сяє так, що розпливається матерія навколо. Та жовкне все, мов сонцем розгорілася вона.

— Дружину не впізнав? Немає в мене дружини… Ніколи не буде дружини, — обурений перебивав свої ж слова.

Гостя зневажливо хмикнула, кивнула на двері, руки розвела:

— Ще скажи й дочки немає…

Десь в далині почувся гук:

— Тато, мені щось погано…

— Тато… Тато? Замовкни. Замовкни! Погано… Сука, — загорлав і похитнувшись мовив: — Я тебе знаю. Ти однокласниця моя…

— І дружина, Василь, — милий усміх злив усе одно.

— Ні, — пальцем пожурив. — Я не дам себе захомутати. В жодної жінки наді мною волі не буде…

Вона замовкла, лише стиха ґерґотала. Жовтогарячий образ пластичний пульсував.

Його ж думки нестерпно копошились, перепліталися, як змії, та вмирали, задушені обіймами сестер.

— Допоможи, будь ласка… — чужим голосом панянка шепотіла.

— Допоможи… Ні, ні, ні. Ні! — закричав, замотав головою.

Своє відображення в дзеркалі узрів. Блідий, оббльована гримаса посміхалась. Химерний, змальований судомами, оскал. За дверима ж балачка не стихала, за нею гуркіт, що раптово щезнув. Пекучий світ навколо потемнів і потягнувся Василь у небуття.

Птахом по безкрайому небу, душею над світом летів. Десь в далині, внизу, там люди. Смішні такі, кумедні в простоті. Докупи сходяться настирно. Маленькі пари безрозсудних тіл. І сваряться, б’ються безпорадні, он там хлопчина сипле матюки. Ненавидить, кляне, вбиває і мучиться до скону днів. Василь же птах: вільний, безтурботний. Летить, допоки крила не здадуть…

Сон… Все життя до цього моменту… наче сон… Біль прикував до ліжка, та спрага змусила встати.

Василь сповз безсилий на підлогу. Ноги не слухались, сонце різало очі.

Насилу скинув клямку з дверей. Навіщо закривсь у кімнаті? Міркувати сил не було. Гидотний присмак у пересохлому роті. Хотілося ригати.

— Нащо я так напився? — застогнав катований мігренню.

Ступив у коридор, здригнувся. Мокрий холод під ногами, сморід. Вступив у блювотиння. Не пригадував, щоб тут ригав.

— Інна! — крикнув на всю хату.

Тиша… Дивно… В сусідню кімнату відчинені двері. Слиною змастив горлянку, аби стишити нудоту. Все-таки пішов туди.

Донька лежала на підлозі. Розпатлане волосся, на сорочці сліди блювоти. Розкинула руки й ноги. Валяється, як велика поламана лялька. Дванадцять років. Може її хтось напоїв і зґвалтував?

Ні, він би почув. Взявся за змучену макітру… Підійшов до Інни. Потягнув за плече, перекинув на спину. Очиська глядять у порожнечу, посинілі вуста ведуть мову про смерть.

Нахмурив лоба, роздавлений сів поряд. Перебирав спогади. Ніби й не його, таке чуже життя. Згадав, як вчора напився. Готував грибне рагу.

— Я шо кинув мухомори замість білих? — прошепотів.

Миготливі дивні картинки минулого. Схоже на правду, пояснює все.

— Та ну, не може бути…

Глипнув на мертву дитину. А якщо він спеціально це зробив? Любить іноді з’їсти мухомора, зловити кайф. Але весь пакет? Нагодувати доньку? Чому?

— Бо ця мала сучка заїбала? — неочікувану думку перевів на питання. — Як матір її… Така ж надоїдлива, не затикається, вищить.

А та померла від отруєння… мухоморами… Їхній шлюб був каторгою… Наркотиками хотів розрядити атмосферу. Але дружина слабенька вмерла від них. Нещасний випадок…

Зиркнув спантеличений на дочку. Нещасний випадок. Ідеальне вбивство, він же теж гриби їв. Ніхто нічого не запідозрить. Просто поплутав.

— Просто поплутав?


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Банді
Історія статусів

16/05/24 22:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап