Доктор 87

Мертві руки відбивали стакато по відполірованому дубовому столу. Ну, як мертві? Так, дійсно землисто-сірі, з синюшними трупними плямами та фіолетовими видовженими нігтями. Але навдивовижу вправні та ловкі. Руки вичікували. Разом з хазяїном, який дивився на своїх гостей блакитними невинними очима. Ясними, немов у святого.

Напроти нього шмигала носом білява жінка з високою зачіскою; чоловік, з поплямованим сивиною чорним волоссям; та хлопчик, колір обличчя якого мало відрізнявся від кольору мертвих рук. Він тримався за скривавлену скроню, точніше за вухо. А ще точніше — за місце, де воно донедавна було. Бо зараз там зяяла дірка. Невеличкий, майже охайний отвір, оторочений кривавими хвилями, окреслений червоним шматтям, що встигло взятися кіркою. Хоча з вушного отвору кров ще цідила. Стікала тонкими цівками. Виривалась легкими поштовхами, потроху, наче струмінь вмираючого джерела.

Чоловік з мертвими руками похитав головою.

— Ай-ай-ай, як же так... Як так сталося... Яка неприємність! Яка жахлива прикрість! — він підняв запитальний погляд до жінки.

— Так, це просто жахливо! — білявка гучно висякалася в мереживну хустку з ініціалами Л. А. — Рональде, розкажи ти, прошу тебе! Розкажи, мені просто не сила! — вона нестримно розридалась, зрошуючи дубовий стіл сльозами.

Рональд, що був майже таким самим блідим, як і його поранений син, тремтів лишень трохи менше за дружину.

— Наш хлопчик... любий Мартін... Він такий допитливий! Надміру! Його цікавить абсолютно все на світі! Він хоче знати все-все! — раптом тон Рональда змінився. — Але клятий сусідський пес! Ця потвора! Уособлення зла, сам диявол! Диво, просто диво, що він не розірвав нашого хлопчика на шмаття. Коли він всього-на-всього хотів подивитися, що робиться за парканом... Подивитися, видряпавшись на гілку дерева... Кляту гілку, що не витримала і відправила нашого хлопчика просто в лапи монстра! А вас... Вас рекомендували, як справжнього майстра, неймовірного спеціаліста! Як Доктора...

Доктор потер мертвими руками живе обличчя.

— Чи вдалося зберегти вухо? — по-діловому спитав він, оглядаючи малого. Рука, якою він тримав неіснуюче вже вухо, набрякла від укусів, на стегні виднілася червона пляма, з садни на чолі юшила кров.

— На жаль, ні..., — схлипнув Рональд.

— Що ж, я вам допоможу. Ну ж бо, Мартіне, подивись на мене! — Доктор нізвідки дістав карту та хвацько пропустив її крізь пальці, як фокусник. Карта зникла, а Мартін нарешті підвів отетерілий погляд. Чоловік продовжував перебирати мертвими пальцями, виставляючи напоказ неживі кисті, щоб було видно рвані шви, котрі зміїлися зап'ястками. Потім пірнув у кишеню, дістаючи звідти зниклу карту та передаючи її Мартіну, який нарешті прибрав руку від скривавленої скроні.

— Бачиш, як я можу! Твоє нове вухо теж чудово тебе слухатиметься, краще за попереднє, побачиш! Просто дрібка моєї майстерності та, — Доктор провів руками в повітрі й мертві пальці випустили блакитні блискавиці, — крихта магії...

***

— Все пройшло просто чудово! Прекрасно! — Доктор підштовхнув Мартіна. Хлопчина, здавалося, забув, як рухатися. На його скроні ще лишалися сліди кривавого місива, але вухо було на місці. Зеленувато-синє, трохи капловухе та явно завелике, але абсолютно ціле. — Перепрошую, дитячих вух у мене не було, тим паче Мартін все одно швидко зростатиме...

Лаура, погоджуючись, кивнула, але її розширені очі дивилися не кліпаючи.

— Ну, а тепер я хочу отримати свою плату. — Хижо вискалився Доктор. — Вам же відомо про неї?

Подружжя кивнуло.

Якщо вже знаєш про Доктора, то знаєш і про його плату. Про те, що в колекції мертвих органів завжди має бути виключно 87 експонатів. Саме стільки! Інакше магія розсіється. Не подіє. Береш орган — віддай на заміну інший, або знайди того, хто зробить це за тебе. Правила прості.

— Я готовий! — вперед виступив Рональд. Доктор вдоволено кивнув, наближаючись.

— Ооо, яке у вас бадьоре, спритне серце! У мене не вистачає такого органа в колекції...

Рональд покрився плямами, Лаура похитнулась.

— Що ж ви так лякаєтесь?! Я дам вам заміну! Ось, — і він показав металевий механізм, що нагадував годинник. — Я все ж таки Доктор! Головний мій принцип — не нашкодь! — вперед протягнулася мертва рука, закріплюючи угоду.

Рональд, рухаючись, як під гіпнозом, відповів на мертвотне рукостискання холодної долоні. Мить — і в його грудині металево відізвалося огидним лясканням штучне серце.