Громадянин СК-331 натягнув на голову електродного шолома і ліг на кушетку. Він кивнув молодшому помічнику ФД-89 і кинув до рота жменю білих пігулок. Моніторами забігали різноманітні гістограми, а СК відчув, як поступово провалюється вглиб кушетки. Почалось занурення. Він спокійно рахував – і на цифрі «п’ять» обриси кабінету зникли, розчинилися у легкому серпанку.
Тепер СК майже не відчував власної ваги. Він розслабився, тіло поступово піднімалося угору, як повітряна кулька з гелієм. Але необхідно було зосередитись на справі. Завжди дивись на власні руки, не забувай. Зробивши це, СК сильним поштовхом пролетів крізь стіни кімнати і опинився між безбарвними небесами і землею. Навколо височіли циклопічні хмарочоси, зіткані з туману, наче хтось заточив у скляних стелах пари сірководню.
СК обвів поглядом ландшафт навколо, намагаючись зачепитись за будь-яку яскраву деталь. Нарешті СК побачив якусь якраву точку, прогалину, схожу на маленьку золоту зірку. Він всотав свою свідомість всередину сяйва. ФД співставив координати з реальною квартирою. До СК дійшло відлуння інформації: проживає сім’я заводських робітників, є маленька дочка. Гм, то це дитячий сон…
Дівчинка бігала по річному пляжу з величезною собакою. Поряд стояли батьки, їхні обличчя наче були намальовані кольоровою крейдою. СК-331 скривився. Амплітуда ритму зашкалювала. Він уявив в руках два барабанних перемикачі – це були «регулятори реальності», як сам СК їх називав.
Один оберт регулятора – і собака з річкою зникли, перетворившись на станок з виробництва керованих ракет. Ще один – і на місці батьків стояла шкільна вчителька у чорній спецівці, яка проголошувала основні постулати мудрого Вождя. Отак краще. Затягнувши прогалину, яка зараз ледве жевріла, СК оглянув батьків. Їх постаті майже зливалися з мереживом – сплять мирним сном без сновидінь, як і переважна більшість. Пара виховних сесій – і сон дівчинки також буде зразковим.
Через деякий час СК побачив ще одну зірку – червоний карлик. Він метнувся туди – і одразу ж потрапив у якийсь льох. Світла не було. Як тільки СК спробував уявити регулятори, його осліпило світлом прожектора.
– Є останнє бажання?
Дідько. Це сон дисидента, приреченого на смерть. За потилицею тюремник звів курок. Найпаскудніше, що СК нічого не міг зробити.
Всі знали, що шифтери стояли на сторожі сновидінь чесних громадян. Але справжнім їх призначенням був пошук ворогів Вождя. Як би вони не ховалися, жоден не зможе контролювати власні сни. Але цей…
– Стій! – кинув СК. – Якщо ти настільки гарно блокуєш мої можливості, значить, ти теж шифтер. Ми знайдемо тобі роботу…
– О, ви мені знайшли роботу, – закричав розкотистий голос. – Роботу в одному з ваших трудових таборів, покидьки. І для моєї дружини теж… Поки її життя не перестало приносити користь.
За мить СК опинився у мокрій сирій ямі. Він намагався вибратись, але весь час послизався на тілах. Світлішало. У мінливому сяйві СК побачив, що всі тіла мають однакове жіноче обличчя.
ФД мав запеленгувати місце. Вони повернуться сюди – але вдень, з підкріпленням. Потрібно було лише вибратись. СК максимально сконцентрувався і створив кишеню на робі найближчого трупа – після чого потягнувся всередину. Складне дзеркальце. Достатньо подивитись у дзеркало уві сні – і тебе чекає квантовий стрибок у реальність.
Але тюремник знов пересмикнув затвор. Ще вибух, і дзеркальце розбилось на друзки.
– Завжди ви і ваш Вождь. У своїй твердолобості ви не розумієте, з чим маєте справу! Чи ти знаєш, що перед самісінькою війною тисячі людей бачили той самий сон – про якесь створіння, що не піддавалося уяві? Воно завжди поряд, чигає на мене, поки я не прокинуся… Щоб вийти назовні!
СК не слухав; він тягнувся до уламку дзеркальця, що застряг у жіночому оці. Він схопив його і висмикнув, потекла противна юшка. У склі, окрім власних білків, він побачив відображення тюремника – і закляк: за плечем ворога стояла мінлива постать. Тюремник підняв рушницю. Із чорноти зіниць у дзеркалі полізли мацаки, огортаючи СК з усіх боків…
ФД-89 вимкнув апаратуру. Нарешті СК повернувся – вцілілий. Хлопець хотів сказати, що бачив усе по приборах. Але тут помітив цівку слини, яка поступово стікала з губ.
– Що…
Та було пізно: колишній начальник, мертво глипаючи, врізався зубами йому в горлянку, розриваючи артерію. Коли все було скінчено, те, що раніше називалося СК-331, розвернулося до виходу. Нарешті очікування виправдали себе. Він вийшов на свободу. Нові землі чекали – і ще ніколи не було настільки вдалого часу, щоб встановити новий порядок.