Жнива

Опель мчав нічною трасою. Четверо пасажирів споглядали за вікном неозорі поля кукурудзи.

— О, Бодь! Давай качанів наламаємо!

— Люд, ти шо, хочеш у поле пертися? В магазі візьмемо.

— Та ну, я дико хочу свіжі, самій зірвати і зварити. В мені озвалася та, що біжить з вовками, якщо ти розумієш, про що я...

— Емм… Переконала.

Авто з’їхало край дороги, до поля.

— Бляха, там паркан!

— Тоді ставай тут і пройдемося. Ніхто машину не вкраде, хіба он те опудало, ги-ги!

Бодя припаркувався перед солом'яним страшком. І знайшов у бардачку дівчатам рукавички. Всі перелізли через паркан на ділянку люцерни, за якою виднілася кукурудза, висока та золотиста. Витав приємний трав’янистий запах: стигла.

Листя хрускотіло під кедами та при виламуванні качанів.

— Шо за фігня? Чого вона не жовта, а якась... темно-червона?

— Може, порчена чи сорт такий… Ламай, зваримо і спробуємо.

Дівчата ламали та вкидали качани в наплічники на спинах хлопців, а ті – ламали й передавали дівчатам.

БАМ! Довкола врубилися потужні прожектори, боляче різнувши очі. Заревів мотор і чувся тріскіт. Щось двигало сюди!

Шість велетенських гострокутних лопатей викорчовували кукурудзу та сунули прямо на них. Очманілий гурт кинувся навтьоки в інший бік. Кукурудза шмагала по обличчю, змушувала бігти прямими лабіринтами.

БАМ! Їх знову засліпило, вже з іншого боку. Наближався комбайн із десятиметровою жаткою.

Вони їх розчавлять або розріжуть! Гурт чкурнув убік, аж землю сипнуло з-під кедів і побіг перпендикулярно безупинним машинам смерті.

Макс перечепився об кореневище і довбонувся об землю. Важкий рюкзак на спині завадив хутко звестися. Комбайн наблизився. В гулі моторів ніхто не почув його скриків.

Коли Люда обернулася, то закричала. Надя бігла невпинно. Бодя спинився і скинув наплічник.

Тоді заверещала Надя: зграя доберманів з’явилася з боку дороги і помчала на неї. Надя бігла щодуху. Відстань невмолимо зменшувалася. Перша собака стрибнула їй на спину і звалила. Набігла решта і допалася до її плоті. Її нелюдські крики тонули в шумі комбайнів, що косили нічне поле.

Люда й Бодя оббігли найближчий комбайн і шугнули в кукурудзу. Місяць сховався за хмару, їхні серця навіжено гамселили, а вони летіли вперед, мов прокляті. Кукурудза знавісніло хлистала щоки та очі, різала долоні, які вони виставляли перед себе, продираючись крізь її хащі.

Бодя першим вибіг до краю поля. Щойно він торкнувся огорожі – його облив паруючою порцією рідини вмонтований на стовпі зрошувач.

Незабаром із кукурудзи вибігла Люда. Бодя моторошно заголосив, а вона затулила собі рота, остерігаючись собак: його обличчя тануло і стікало безформною масою по одязі, скрапуючи на землю. Він дико трясся, задерши голову. Тоді замовк. І впав. Тіло судомило, потім завмерло. Під знов явленим місяцем біліли лише його долоні.

Люда помітила в межах паркану ангар і кинулася туди, уриваючи сльози.

Вона зайшла всередину, зачинивши двері. Роззирнулася. Всередині громадилося безліч нової та розібраної техніки: сільгоспмашини, легковики, мотоцикли. Зненацька її щось схопило за косу, поволочивши бетоном. Через пекельний біль вона схопилася руками за волосся. Незнайомець озвався:

— До мене рідко дістаються, ти молодець. Люблю дивитися, як вона працює. Тобі вона теж сподобається, обіцяю. Ти пізнаєш її. Ви зріднитеся.

Приволік. Натиснув кнопку і пилорама загуділа: зелена стрічкопильна платформа посунула до них.

— Ти вляжешся і вона зніматиме з тебе шар за шаром. Поздовжньо й повільно. Як я люблю.

Він легко підійняв Люду та вклав у виїмку посеред пилорами. Як колоду.

Певний себе, міцно тримав її за передпліччя. Їй не втекти. Ніхто не втікав.

Платформа насувалася. Жити лишалося секунди. Вона оговталася! Обхопила долонею його передпліччя. І щосили стиснула руку. Він закричав. Тріснули обоє: його кістка та її кистьовий протез. Прикритий рукавичкою. Люда рвонула вбік, сіпнувши волаючого незнайомця. Вивільнилася! А він влігся на платформі. Яка сумлінно знімала з нього шар за шаром. Поздовжньо й повільно. Як він любив.

В ангарі вона помітила їхній опель із буксирувальним тросом, без ключів. Але в найближчому Pajero з коробкою-автоматом ключ стирчав. Вона з молитвою повернула його. Завівся. Важелем прочинила ворота ангара. Знову сіла за кермо, пристебнулася і рвонула на позашляховику в ніч. Крізь кукурудзу, доберманів і піших комбайнерів.

Виїхавши на трасу, вона побачила пасажирів чергового авто, що з’їхало на ґрунтовку, і опустила вікно:

— Облиште, вона не жовта!

— А яка?

— Змішана з кров'ю.

Pajero мигнув червоними габаритами і шалено помчав по нічному асфальту.