Дівчинка років десяти з дитячим запалом наливала чай в іграшковий сервіз. Яскраві рожеві квіточки на білому пластику здавались мені напрочуд милими. Хоча і яскравого, навіть токсичного, рожевого в кімнаті було на диво вже багато, очі він не різав. Дівчинка теж була вбрана в ніжно-рожеву сукенку. Та була розмальована різними квітками та на вигляд дитячими абстракціями. Я не намагалась розібрати, що за чудернацькі знаки дівчинка намалювала червоними маркерами.
— Прошу! Чай готовий! — радісно повідомила вона.
Сперечатися я не хотіла. Духмяний аромат швидко вдарив в носа, змушуючи поморщитись. Шматки листя неприкаяно плавали всередині. Я обережно кинула погляд на дівчинку, вона не квапилась пити першою. Знизавши плечима, ніби демонстративно показуючи всю байдужість, я зробила великий ковток.
Мені подобався трав’яний чай. Він завжди надавав домашньої атмосфери та повертав старі спогади. Не знаю, звідки мала змогла про це довідатись, але порушувати дивну атмосферу зайвими питаннями здавалось чимось забороненим.
— Смачно?
Так. Слова не з’являлись. Лише німі, віддалено схожі на слова, звуки зірвались з моїх уст. Але дівчинка, здавалось, мене зрозуміла. Вона весело захихотіла та поквапилась долити мені ще чаю. Я її не просила. Вона уважно, надто по-дорослому дивилась на мене, чекаючи поки я зроблю ще ковток. Я не хотіла.
Гаряча рідина обпалювала горло. Нестерпний біль миттю пробігся по всьому тілу, але я не зрушила ні на дюйм. Я допила чай до кінця, не залишивши ні краплини в пластмасовій чашці. Вона з дзвіном стукнулась з таким самим блюдцем, коли я її опустила. Дівчинка задоволено заплескала в долоні, хапаючись за іграшковий чайничок.
— Ви ж хочете ще, правда? — кілька разів кліпнувши великими карими очима, запитала вона.
Ні. Зовсім не хочу. Однак, слова знову застрягли в обпеченому горлі та не зірвались у гучні звуки. Я встигла помітити, як на тендітному дитячому личку, промайнув чистий гнів, що нагадував радше розлюченого звіра, ніж грайливе невдоволення. Я кліпнула, й все зникло. Переді мною знову була та сама мила дівчинка вбрана в рожеву сукенку.
Де я? Жодного уявлення. Я поглянула на чашку в руках, але я її не підіймала. По гладкій поверхні води плавало листя, оминаючи маленькі, ледь помітні хвильки. З під одного листка виліз довгий чорний мацак. Я кліпнула. Вже два. А потім з’явився ще один. Вони повільно вилазили з чашки, торкаючись моїх пальців слизькими кінцівками.
Я закричала. Але в горлі застряг комок. Він спішно рухався, ніби боявся, що я його проковтну. По моєму язику, а потім й по устах виповзли слизькі мацаки. Вони повільно обпліталися навколо горла.
Нерозбірливе булькання та здушені стогони раз по разу вилазили з мене. Рух в животі на мить привернув мою увагу. За мить з противним хрускотом кісток та шкіри, звідти виліз мацак. Різкий, гарячий біль пронизав мене. А дівчинка лише невинно усміхалась.