Добрі наміри

 

Баба Мартя, на диво прудко для свого віку та статури, забігла в хату і рвучко зачинила двері на замок. Вона притискала до грудей згорток, який поклала на стіл і повернулася до вже розтопленої печі, щоб підкинути пару дровеняк. Зі згортка пискнуло і маленька ручка вистромилася назовні.

– Зара, пуцьвірку, я за тебе візьмуся, – кинула жінка. Пошарудівши коцюбою у розпеченому череві, вона ступила до ікон у кутку.

– Ох, гріхи мої тяжкії, – перехрестилася і поклонилася баба Мартя. А потім видерлася на ослінчик і накинула на ікону свій строкатий халат.

Згорток знову запищав і в цю ж мить у закриту віконницю щось гупнуло.

– Поверни-и! – долинув розпачливий жіночий вереск з-за стіни.

– А ще чого, – проказала під ніс баба Мартя і заходилася розповивати немовля. – Як пелюшку розгортаю, так твоє єство перевертаю.

З цими словами вона схопила маленьку ручку і з силою вивернула так, наче витискала воду з білизни. Дитина зайшлася криком, а віконниця затрусилася.

– Відда-а-ай! – закричав той самий жіночий голос.

Баба Мартя не поворухнула і бровою, а взялася за другу ручку. Тепер крики дитини та її матері злилися в один:

– А-а-а-а!!! Поверни-и-и!!!

Настала черга маленьких ніжок. Бабі Марті довелося трохи напружитися, щоб скрутити і їх. На вулиці завили собаки.

– Уф, – витерла піт з чола краєм хустки.

– Відда-а-ай!

З кишені фартуха жінка дістала чайну ложечку і встромила дитині в очницю. Немовля вигнулося дугою та заверещало, очне яблуко вийшло назовні і вправні руки відрізали його від м’язів кравецькими ножицями з тої ж кишені. Впоравшись з другим оком, баба Мартя кинула їх до миски з водою.

Раптово віконниці розчахнулися і у шибку заскребла бліда тонка рука.

– Поверни! Віддам все, що хочеш, тільки поверни! – заскиглило звідти.

Баба Мартя лише з досадою плюнула в той бік і примовляючи посипала миску з очними яблуками сухим зілля:

– Як бачили мати свою, то дивіться тепер на чужу.

Щипцями для вугілля стара жінка схопила і вирвала маленького язика. Дитина забулькотіла, захлинаючись кров’ю та слиною. Баба Мартя огорнула шматок плоті сторінкою зі Святого Писання.

Після чого грубими нитками і циганською голкою стала пришивати очі і язик на місце. Дитинча кволо стогнало і ледь дихало.

Знадвору грюкало, гуло, вищало та скрегтало. Пси по селу завили дужче (“Оце по комусь справляють поминки”, – сказав тої ночі над чаркою місцевий алкоголік Славон). Віконниці билися об стіни, двері трусило аж тиньк сипався, у комині шкребло і стукало.

Баба Мартя поклала знесилене тільце на пательню і поставила глибоко у піч. Тільки-но засувка закрилася, вогонь люто заревів всередині. Але навіть цей шум не заглушив розпачливі крики матері.

Витерши руки об фартух, баба Мартя дістала зі скрині маленьку сорочку і всілася на ослінчику.

– Ниточка до ниточки, збирайтеся кісточки. Ниточка до ниточки, будуть в когось діточки, – примовляла вона над шитвом незважаючи на веремію ззовні.

– Відда-а-ай! – заверещало знов.

Останні стьобки супроводжувалися розбитою шибкою. В отвір встромилося чорне рило, а за ним зазирнуло банькувате око з вертикальною зіницею. Баба Мартя кинула у бік шибки дрібку солі і око враз щезло. З печі почувся кволий писк.

Надворі геть оскаженіло. Старий клен тріщав і рипів, загрозливо розгойдуючись над хатою, у шифер стукало дрібне каміння і дерло цвяхи, протилежний куток щось голосно гризло і дряпало, ґанок рипів під важкими кроками, замок жеврів червоним, але тримав двері. 

З курника подав голос півень, за ним почувся безпорадний зойк. Веремія вщухла. Лишився лише тихий плач.

Відкривши засувку, баба Мартя вийняла пательню з обвугленим тільцем на стіл. Швидкими рухами вона почала здирати чорну кірку:

– Відривайся-відкривайся, на світ білий народжайся.

Тепер у сірому світанковому світлі лежало здорове рожеве немовля, замість худого зеленавого тільця з перекрученими суглобами та загнутими пазурами. Воно поглянуло на свою мучительку ясними сірими очима, які ще кілька годин тому були жовті та не мали зіниць.

З другим кукуріканням Баба Мартя тицьнула дитині до рота пляшечку з молоком:

– Від доброї молодиці напийся живої водиці.

Відповіддю їй було гірке ридання за вікном.

– Ось зара я тебе вдягну.

– Поверни, прошу… – почувся слабкий схлип, але третій півнячий крик перервав його.

Баба Мартя загорнула дитя у вовняну хустку і вийшла в сіни.

– От і буде комусь хороша донечка, – проказала вона, зачиняючи за собою двері.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Опергрупа Ткача
Другий етап: Улюбленці Дамера
Історія статусів

16/05/24 16:29: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Фіналіст • Фінал
01/06/24 22:30: 2 місце • Фінал