Потяг вже рушив, коли до купе зайшла остання пасажирка — щоки розпашілись від бігу, мішкуватий одяг не приховував доладної фігури. Красива, подумав Арсеній, але одразу відігнав нечестиву думку.
На мить дівчина завмерла, не знаючи, як до нього звернутись — Арсеній до такого звик. Врешті наважилась:
— Доброго вечора. Святий отець, дозвольте поставлю рюкзак?
Коли всі влаштувались, він продовжив роздивлятися попутників, гадаючи: хто з них? Звісно, Єпископ надіслав досьє, але Арсеній взяв собі за звичку не дивитися — тренував чуття.
Молодий хлопець у навушниках (студент, вирішив Арсеній) одразу заліз на верхню полицю і ввімкнув на телефоні аніме. Від нього не віяло небезпекою — тільки звичайними повсякденними грішками.
Навпроти сиділа старенька у в’язаній кофті. Вона благочестиво склала руки на колінах і зиркала на нього, як яструб на самотнє курча. Арсеній знав: варто зустрітися поглядами — і його чекають несмачні пиріжки, непрохана сповідь та історії про всіх її сусідів. Від цієї думки він перехрестився, і бабка моментально повторила його рух. Якщо це і був чорт, Арсеній міг тільки поаплодувати його акторській майстерності.
Лишалась остання попутниця. Здавалося, встигнувши на потяг, вона тепер мала заспокоїтись, натомість все більше нервувала, не могла дати ради тонким пальцям, поправляла волосся, кидаючи на Арсенія стривожені погляди. Схоже, сьогодні дедукція не знадобиться.
Зробив свій обхід провідник, пропонуючи чай та вафлі. Арсеній звірив час — до наступної станції десять хвилин. Пора. Животом пройшла хвилька трепету і нетерпіння.
Він плавно потягнувся і закрив двері до купе. Дівчина судомно втягнула повітря.
— Я знаю, хто ви, — заговорила швидко і хрипло. — Будь ласка... Мій дозвіл прострочено всього на кілька днів. Я не тікала! Мій наречений… він хворіє. Хотіла поїхати до нього, от і все. Я піду з вами, добровільно, немає потреби…
Вона продовжувала щось говорити, але Арсеній вже не слухав — він молився. Відчував наближення сили, приголомшливої і всепоглинальної. Молитва лягла на вуста як поцілунок. Нарешті.
Свідомість заповнили яскраві образи, яким не було імен людськими мовами. Сутність, велична і прекрасна, знаходила шлях в його тіло. Арсеній здригнувся у спазмі трансцендентної насолоди. Його чоловіче єство затверділо — і в мить епіфанії він впустив в себе Господа.
Біль перетворення огорнув божественною любов’ю. Він блаженствував, поки кістки хрустіли та ламались, а слабка людська плоть постала крилами. І очі. Кожне з восьми багатосуглобових гнучких крил мало по дюжині небесно-блакитних очей без повік. Світ навколо став об’ємним, набув структури та сенсу. Втіленому Арсенію було тісно в маленькому купе.
Якби чортиця атакувала в мить трансформації — можливо, змогла б втекти. Можливо. У світлі Богоявлення вона набула істинної форми — довгі пазурі, темні роги, — але тільки втислась в куток, белькочучи свої виправдання.
Стара заціпеніла, напевно вперше за десятиліття не маючи слів. Студент відкрив рот, щоб закричати, і тому помер першим. Одне з крил, досі вкрите кров’ю і слизом, метнулось до верхньої полиці, огорнуло його обличчя, заповнило м’яким пір’ям ніс, ніжно проникло в горло. Ритм хлопцевих конвульсій відгукнувся в Арсенії напруженим жаром.
Тим часом зосередив погляд всіх своїх очей на чортиці, і рот його, захований за складками плоті та пір’я, наповнився слиною. Він знав, що трохи занадто насолоджується актом очищення. Знав про це і Єпископ, але мовчав, поки число супутніх жертв лишалося в межах розумного.
Чортиця нарешті вирішила захищатись. Зашипіла і полоснула гострими кігтями по найближчому крилу. Чорти могли бути небезпечними суперниками, але ця, молода і налякана, не мала бойового досвіду. Інше крило вже впорскувало отруту, решта — обплітали і піднімали у повітря.
Розіп’ята в його обіймах, чортиця не могла ні рухатись, ні кричати, коли він наблизив до неї усміхнений рот. Вгризся в плече, вирвав шмат м’яса. Пульсація крові на губах здавалась літанією.
Відчув позаду рух: бабка намагалася непомітно проповзти до дверей. Не відриваючись від п’янкого тіла чортиці, він крилом оповив голову старої. На піку піднесення стиснув надто сильно — і вона луснула, порснувши кров’ю і шматками плоті.
Прибиральники, що чекали на станції, знову будуть на нього жалітися. Екстаз почав спадати, поступаючись місцем знайомому сорому.
Але Господь був із ним — досі, незмінно. Арсеній чув Його голос всередині, і голос цей просив, велів, провіщав: ЩЕ!
Коли потяг смикнувся і завмер, Арсеній вже одягнувся в запасну рясу зі своєї сумки.
— Ваші душі тепер з Господом, — урочисто проголосив він безмовному купе і рушив до виходу.