Рід

 

Я знаю де вона працює: у відділі, який геть не пересікається напряму з моїм, але її звіти попадають мені у руки. Тому іноді, перед загальною архівацією цифрових копій, я можу взяти одну з її таблиць, що вже роздрукована, та переплутати кілька цифр: робиш копію на сканері, вирізаєш та міняєш місцями кілька літер (обов’язково під лупою, адже все має виглядати як оригінал), далі ще раз копіюється і все: нові таблиці відправляються в папку, а аплікація – у шредер. А під-час архівації якимось дивом її комп’ютер буде від’єднаний від загальної мережі, і на ранок все автоматично видаляється з дисків.

Я знаю її родину, у неї є чоловік та маленький син. Дитині десь чотири роки. Я ходжу іноді в один і той самий супермаркет, що і вона. Одного разу вона була там з дитиною, і в мене з’явилась ідея: беру з полиці якусь маску лисиці і чекаю коли дитина буде не в її полі зору.

– Поглянь що в мене для тебе є, – даю дитині найдорожчий шоколад в магазині. У дитини світяться очі, адже у них вдома такого давно не було: матір вже давно не отримує ніяких премій, навіть гірше, її постійно штрафують за збитки компанії, що вона приносить своїми неточними підрахунками. – Це тобі подарунок. Тільки нікому не показуй і не розказуй мамі, що це в тебе є, гаразд? Це наш секрет.

Дитина радо допомагає сховати шоколадку собі під курточку, роблю все щоб вона не була непомітною. Тому коли вони будуть на виході – шоколад випаде, або загудять датчики, або охоронець вперше нарешті помітить крадіжку. Потім спостерігаю у вікно магазину, як вона розлючено волає на свою дитину. Хлопчик геть зменшився, а вона ніяк не може заспокоїтись. Думаю, я зроблю щось схоже десь через кілька тижнів, але натомість скажу хлопчику що надійніше буде сховати щось маленьке і цінне у роті. Буде дуже цікаво якщо він десь перечепиться і почне давитись.

Я знаю в який бар ходить її чоловік після роботи. Я не пересікаюсь з ним особисто, ми не знайомі, але я часто по п’ятницям оплачую йому лишні п’ять келихів пива, а іноді прошу в один підлити щось міцніше. Коли він дуже п’яний, він може і сам вже збитись з рахунку та оплатити мало не всій компанії друзів рахунок. Ось так він приходить додому на вихідні –  жахливо п’яний та без грошей. Я уявляю, як вона сварить його, а він щось белькоче їй у відповідь, реве не своїм голос і зрештою рухне десь на килимі у вітальній. Було б добре щоб в процесі його ще десь вирвало, щоб вона прибирала і прала. А з понеділка на роботу.

В одну із таких п’ятниць мені прийшла ідея. Вже під кінець вечора, коли всі п’яні як чіпи, я схожу до вбиральні та виберу найбрудніший унітаз, який не змивали з кілька(-надцять) людей, звідти наберу грам 50 рідини. На барі замовлю останні два келиха темного.  Пробираючись через натовп танцюючих людей зіштовхнусь з ним:

– Ох чорт, друже, вибач, не боляче? А-ну покажись, чи не забруднився, покрутись, – він витанцьовує, його хитає. – Гарно танцюєш, тримай, це тобі, – пхаю йому склянку, чокаємось, роблю вигляд що п’ю своє, а тим часом помагаю йому рукою перехилити келих пива. – Ну і вечір!

В понеділок зранку вона не прийшла, я не вірю що ідея справді спрацювала.

– …Схоже якийсь кишечний грип, вони всією родиною захворіли… – патякала якась роззява в офісі. Я в екстазі.

У четвер вона вийшла на роботу: скинула добрих кілограм п’ять, на лиці загострились всі риси, а під очима були чорні кола. Вона така вимучена. Фінансово, морально, фізично.

Також хтось говорив в офісі, що її син від обезводнення в перші дні хвороби був геть поганий, його поклали в лікарню. Можливо мені варто заглянути до нього?          

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Секта Ріджвея
Другий етап: Студенти Кемпера
Історія статусів

15/05/24 15:10: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Вибув з конкурсу • Другий етап