Маленька труна

Маленька труна самотньо стояла посеред площі, яку оточили люди в темній одежі.

Їх лиця були похмурі, як небо, що височіє над їхніми головами.

Крапав помірний дощ, залишаючи прозорі капельки на лакованому дереві.

Гірко плакала мати, її чоловік з почервонілими очима сумно гладив жінку по голові, бездумно тримаючи погляд на дерев'яній коробці, де лежав їх мертвий синочок.

Труну не відкривали.

Тільце мало жахливий вигляд без очей, яких уже не було, коли вони знайшли його.

Їх з'їли великі, чорні ворони, залишаючи пусті віконця в маленькій голові, яка вже встигла розкластися.

Хлопчик заблукав в лісі, тиждень тому, два дні тому його знайшли на палі, проткнутим від заднього проходу до рота.

Винного не знайшли.

Коли дитинку клали в землю, дощ ставав стрімкіший, а його мати дедалі сильніше втрачала здоровий глузд.

Вирвалась з рук свого чоловіка, і побігла за своїм сином в яму.

Чоловік не став заважати своїй дружні, бо сам впав на коліна, промочивши штани мокрим болотом.

Коли всі розійшлися, і самі чоловік та дружина були вдома, маючи посіріле, пусте обличчя, вони розійшлися по кімнатах.

На ранок, він знайшов свою дружину повішеною, біля хати на дубі.

Безсилими руками, які безперервно тремтіли від учора, рубав мотузку.

Ще одна втрата.

На нього дивилися пусті очі його коханої, виднілася синьо-багряна лінія на шиї. Вона була ще теплою, але вже мертвою.

Вночі чоловік чув скрип підлоги, звук відчинених дверей його кімнати, і бачив пусті очища в худому черепі.

- Синку.

Хлопчик підійшов, тримаючи в руках мотузка, надів петлю батькові на шию, і почав душити.

На ранок стояла висока паля, а за нею таких ще сто, з мертвими людьми, як солодкі медяники, на тому самому людному ярмарку.