І-Гор… Наче тихе шелестіння паперу, щось прошепотіло йому на вухо. Ігор різко перевернувся на інший бік. Дружина мирно сопіла. Певно, це все втома від сьогоднішнього переїзду, вони йому завжди давалися тяжко.
Викликаю Тебе… Шепіт прозвучав у його голові знов. Ігор аж похолов. Це все новий будинок. Ігор закрив очі, намагаючись ігнорувати все, що відбувається, це найкраща тактика. Аж тут відчув, що йому конче треба відлити.
Прокрадаючись повз вікна на вулицю, Ігор побачив мерехтливе світло у гаражі. Забув вимкнути світло, ще й лампочку закоротило. Проводка в старому будинку певно погана, тож і до пожежі недалеко.
Але світло було вимкнене. Опустивши додолу очі, він побачив, як кам’яною підлогою гаражу прокочувалися хвилі мініатюрних істот, які повзли у якомусь осмисленому ритмі. Колони створінь несли жевріюче листя до центру кімнати, де об’єднувались у лабіринтоподібному танку, скручуючись у химерні спіралі.
Це були сотні – ні, тисячі – мурах. Вони наліплювалися одне на одного, ростучи з обгризаного трупика білки, що лежав біля машини. Мурашина гора виросла майже до рівня поясу Ігора. Наче вулкан, вона почала вивергати мурах у різні боки, ті падали зі своїми смолоскипами, розчиняючись серед тих, хто повзав у підніжжя. На верхівці з’явилася більша особина з округлим черевцем.
Ігор почув тоненький голос знов – і міг поклястися, що матка – а це була саме вона – протягнула до нього лапки.
О Величний, Ревнивий і Могутній І-Гор! Той, хто оживив дану обитель! Ми заклинаємо Тебе Твоїм Невимовним Іменем! Допоможи знищити Жахливий Народ Вогню! Своїми діяннями вони шкодять нам, і смерть багатьох поколінь на їх совісті! Ця жертва – на Твою честь!..
Зранку Ігора розбудив малий Тимко, який тримав щось у руках. То це був лише сон… Коли Ігор розліпив очі, то побачив прямо перед обличчям гігантську червону мураху, яка копирсалася на протягнутій долоні.
– Дивись, який здоровенний!.. А-яй! – Тимко вскрикнув, і затрусив рукою. Ігор вскочив з ліжка, наче вжалений. На руці у Тимка почала рости червона пляма.
– Тимофій, не бери в руки цю гидоту! – Настя завжди називала сина повним ім’ям, коли була роздратована. Мураха вже щезла на добре.
Але Тимко не засмутився, він кричав:
– Solenopsis invicta! Solenopsis!
Настя зітхнула і повернулася до чоловіка:
– Там цих червоних на нашій ділянці цілий мурашник. Не вистачало щоб вони ще Тимку залізли до рота. Розберись з цим, благаю.
Тимко показав батьку сторінку з улюбленої енциклопедії. Solenopsis – «Вогняні мурахи. Небезпечний інвазивний вид, можуть жити як паразити в гніздах інших видів надродини мурашиних».
– Народ Вогню, – майже беззвучно промовив Ігор. – Невже…
Через пару годин Ігор, Тимко і Настя стояли з тазиками окропу перед гіркою мурашника. За командою батька вони почали повільно заливати окроп у воронку на верхівці. Коли усе було скінчено, Ігор зрівняв ґрунтовий насип із землею.
– Мене аж передьоргує. Ненавиджу цих повзучих потвор, я б їх всіх понищила, якби могла, – сказала Настя, цьомнувши Ігора у щоку. – Дякую, любий.
Ігор усміхнувся. Сьогодні вночі він знов навідається до гаражу.
І-Гор, о Величний і Непереможний! Ти відгукнувся на молитви нашого Народу! Це ознака Істинного Бога! Ми недостойні твоєї слави, та все ж питай у своїх смиренних рабів, як ми можемо віддати власний борг перед Тобою?
***
Вони сиділи під тінню плодових дерев і гризли яблука. Настя, усміхаючись, сказала:
– Перші півроку в новому домі були не такі погані, як здавалося спочатку, чи не так?
– Наче казка.
– А які тут яблука смачнючі… І ніяких тобі шкідників. Ні хрущів, ні противної гусіні. Ні сороконіжок. Причому, здавалося б, приватний сектор.
– Так, люба, – Ігор обійняв дружину і показав їй щось на дереві.
Настя не мала помітити голову цуценяти, обліпленою чорною мурашиною зграєю. Здається, Ігор бачив собача ще вранці, коли воно тявкало перед подвір’ям. Мурашки заповзли до рота, поїдаючи рештки зсередини. Доволі швидко голову відтягли з поля зору людей кудись за стовбур абрикоса. На секунду Ігор уявив на тому місці голівку Тимка, і шмат яблука став поперек горла.
В гаражі стояло п’ять великих цистерн з дезінсектором. Мало б вистачити, подумав Ігор. Досить потурати цим створінням. Бог може бути не тільки милосердним.
Та він не знав, що мурашині ходи тягнулися на десятки метрів униз, пронизуючи ділянку, проходячи під будинком і навіть крізь нього.
Дякую, І-Гор, ти зробив все, щоб вірний Народ став могутнішим, ніж будь-коли.