Тривога

     Мене надто часто мучить тривожність. Я не можу зрозуміти звідки вона з’являється та куди зникає, але вона завжди знайде шлях до моєї голови. Зазвичай я просто займаюсь звичними справами, а уява грається з моїми найбільшими страхами. Я підозрюю, що в минулому житті була ще тою лиходійкою, інакше як пояснити те, що я прокидаюсь та засинаю із думкою, що зараз помру?

        Хоча знаєте – зазвичай я таки засинаю. А сьогодні моя уява бешкетує більше, ніж зазвичай. Я дивлюсь на цей силует занадто довго – схоже на мене чекає безсонна ніч. Я вже бачу цю картинку: вибалушені очі, волога шкіра блювотного відтінку, ганчір’я замість одягу та гострі зуби, що так і хочуть перегризти мою шию. Я розумію, що це марево, проте чітко бачу як воно повзе до мене, гучно стукаючи кігтями. Чудовисько залишає слизький слід на підлозі та у мене в голові. Я перевертаюсь набік та намагаюсь абстрагуватись, проте це видовище не покидає мою свідомість. Хочеться кричати, та мені немовби стиснули горло, тому в мене виходить тільки бурмотіти щось захриплим голосом. Я тремчу й у відчаї починаю молитись, хоча знаю, що це ніколи не допомагає. Молитви тільки ненадовго забивають мої думки, проте я все одно відчуваю пронизливий погляд на собі.

        Через деякий час наважусь ввімкнути світло, щоб нарешті розвіяти страхи. Паніка відступає і я починаю чітко усвідомлювати абсурдність ситуації. Потвора у мене вдома? Дуже креативно, але я оглядаю кімнату і не бачу ніяких монстрів. За вікном вже світає, та я вже не хочу спати, тому роздивляюсь навколо, щоб зрозуміти що за силует аж так мене налякав. Розумію, що це стілець, на якому я залишила випрані речі. Клятий стілець із речами. Не стримуюсь і регочу на всю квартиру.

        Після подібних вибриків моєї уяви сон ніяк не йде, тому ковтаю дві таблетки мелатоніну і вирішую просто полежати. Відсутність сну дається взнаки, тому в голові вирує купа думок і я не можу сконцентруватись на жодній з них. Я вже готуюсь поринути в неспокійний сон, проте крапля якоїсь рідини зі стелі влучає мені в око. Крапля? Зі стелі? Вирішую не зважати та трохи відсовуюсь вбік, щоб наступна крапля не влучила в мене, проте через декілька хвилин відчуваю щось слизьке на щоці. Подумки проклинаю сусідів, що вирішили затопити мене саме тоді, коли мені конче необхідно трохи поспати. Мляво розплющую очі й по спині пробігають дрижаки, бо на мене дивиться воно – чудовисько з моєї уяви. Його кігті тягнуться до моєї шиї, а гнилі зуби загрозливо клацають. Раптом згадую, що живу на останньому поверсі й що сусідів зверху в мене немає. А тим часом гострі кігті впиваються в мою шию.