Місячна безодня

Шкіра покривається мурашками від холодної місячної ночі. Темрява видається густою, тіні під місячним світлом набувають неправдоподібних форм. Навколо лише тиша, яка видається насиченою місячною енергією, що пронизує кожен куток міста. Її голос відлунює у моїй голові, наче скрізь, і я відчуваю, як вона поселяється у мені, намагаючись підкорити мої думки і привести мене до себе, у світ невідомого.

Більше її не боюся. Я звик чути її, навіть коли темрява здається найглибшою, і вмію відчувати її присутність. Хто вона, я досі не зрозумів, але знаю лише, що зустріч з нею для мене буде останньою. Її ніжний голос зачаровує, змушує мене шукати її у найтемніших кутках мого світу.

Кожна ніч це моя боротьба, мій власний танець зі смертю. Мій ритм – це її слова, що лунають у моїй голові. Сьогодні я упустив свій ритм, віддаючись солодкому спокусникові, який мене манить у глибини темряви. І тепер я вирушаю на цей голос, знаючи, що це може бути останнім моїм рухом у цьому жахливому танці зі смертю. Крок за кроком я все глибше потрапляю у обійми ночі, де час здається припиняти свій хід, а реальність розпливається в химерних маревах.

Голос посилюється, спокусливий і чарівний, неначе він знає всі мої найтемніші бажання і пропонує мені їх здійснити. Чи це втягне мене ще глибше у безодню, чи забере від мене останню іскру життя – я не знаю, але все ж біжу назустріч цьому спокуснику.

І я бачу її. Її обличчя віддзеркалює блідий блиск місячного світла. Її руки, наче холодні тіні, тягнуться до мене, манячи у свої обійми. Я відчуваю, як вони обволікають мене, поглинають у свою холодну безодню. І я пірнаю у цю темряву, віддавши себе на волю місячним чарам, навіть якщо це останнє, що я зроблю.