Сонце надривало пуп’янки, вихлюпувало їх солодкі нутрощі, і до вечора, висмоктавши вщерть, гидливо ховалося за горизонтом. Сонце нагадувало червоний ембріон з документалки про шкоду абортів і запліднення через телегонію. Сонце вкрай заїбало Іллю, який третій день косив шкільне подвір’я. Між великим і вказівним набрякла мозоль. Руки до передпліччя чесалися від подряпин. З пуза вирвав кліща (похуй, не помрем). А сонце шкварчало, розм’якшувало асфальт, випікало з очниць рідину. Ілля валився у траву, жував стебла пирію заради гіркої зеленої слини. Равлики заповзали на спітнілу шкіру, і їх вологі доторки майже збуджували.
В школу не пускали, доки Ілля не виконає план у два мішки косовиці. Навіть коли носом пішла кров, завучиха кинула мокру ганчірку і випхала назад. «Нарожают малахольних…».
Вчителів у канікульній школі було. Вони повзали вздовж батарей, перескакували по партам, наїжачені швабрами, трясли змокрілими цицьками в засраних футбах, і стрімко, ще до другого мішка, налигувалися.
Коли Ілля повертався за платнею, зусібіч реготало, смерділо тютюном і дзенькало. На мить він притулявся до свіжопофарбованої дошки і вдихав наркоманський запах. В голові паморочилось. Знову збуджувався. І раніше таке траплялося, і теж рандомно; але грьобане сонце змушувало усе бубнявіти, текти, випорскуватися, бухати, злягатися. Іллю теж.
Жадібно дивився на довгі лаковані нігті. Здригався, коли вони вкладали пожмаканого шевченка в його долоню. Розтягувалися жирно-червоні губи. Втягував носом нетверезі, брудні запахи пахв і, вірогідно, піхви… біг до туалету, падав на прохолодні кахлі.
Очуняв, бо захряснулось туалетне вікно: за ним вирувала темна злива. Шум відлунював від стін, наче Ілля лежав на дні мушлі чи труби, пропускаючи тілом удари грому. Схопився, на затерплих ногах побрів до виходу. В коридорах стало зимно, школа тряслася і гуділа, постійно грюкали якісь двері.
Ілля стояв перед виходом і сумував за йобаним сонцем. Куди пертися? Трамвай стопроцентно не приїде. Десь вгорі тріснуло вікно, щось покотилося по підлозі. Якісь деревʼяні круглі штуки, шахи, мотрійки, може. Вони все котилися, котилися, а за ними падали нові, дріботіли, наче град по дошкам… Град? Зараз як розхуярить там все.
Піднімаючись, зрозумів, що град не може падати так ритмічно. Звучало, наче купка ідіотів лупить по дошкам маленькими паличками. Або, або… лакованими нігтями?
Звук лунав із вчительської. За девʼять років навчання Ілля навіть в шпарину не бачив, що таке та вчительська. Ритмічно, швиденько-швиденько бʼють нігті по дошці, зараз зісковзнуть і…шкрябнуть. Звук наростав, відчуття, що зараз будуть шкрябати, що, вивертаючись, полетять нігті, змусило Іллю прочинити двері: зараз він побачить, як каплі тріщать по підвіконню, і заспокоїться.
Виявляється, у вчительській парти зіставлені в коло. Руки лежали на них і хвилями, з мізинця по вказівний, стукали нігтями. Передпліччя, самих вчительок Ілля звідти не бачив. Якби вони зараз спинилися чи піднялися і вказали на нього, він кинувся б геть. Але вони продовжували відстукувати, нетерпляче, наче велика венерина мухоловка з нігтями замість вій.
Тому він наблизився. Або тому, що народжений малахольним. В центрі кола лежала вчителька географії. Її ноги закінчувалися колінами, а руки - ліктями; на куксах червоніли троянди, пелюстки розпадались, наче спеклися на сонці, і проглядала кісточка в серцевині. Закинуте догори обличчя всміхалося. Вчительки мови, інформатики, початкових класів, математики, завучиха, директриса обсіли її навколо і поволі, нюшачи і поскімлюючи, кусали та смоктали.
Злива кидалася на вікно, а руки, відділені від власниць, самі собою стукали по партам. Ілля бачив голі груди і пизду.
Трамвай мчав крізь товщу води, на півдорозі зламався, тож додому дійшов затемна. Тицьнув бабусі мокрого шевченка і заснув.
Серед ночі дрочив. Голе обрубане тіло, біле з червоним, сухожилля звисають. Ясно, що іншої херні не було: сонячний удар, кров носом, погана порода… Мати блукає вулицями, всім всміхається, просить по голівці погладити.
Спека почалася зранку. Під нігтями залишався сірий смердючий бруд – змусив себе помитися.
Приїхав на зміну. Клята трава повиростала ще вище, цикорій, будяки, все жалило і дряпало, піт виїдав очі, він знову засмердів, було огидно, цицьки пизда, стисни член між ногами, коси, потрібен стогривенник, сонце, «абортиш», погладь по голівці.
Стало себе шкода. Так шкода, що виригалися сльози. Не пустять, два мішки, коси, сука.
Ілля обернувся і побачив вчительок, які стояли перед школою, наче на лінійці. Чи для фотографії.
Вони всміхалися і махали йому.
Він стиснув секатор. Розпечене небо затягували хмари. На дощ.