Інша половина

Скрізь на Заході вечори виглядали потрясно: ліхтарі вздовж вулиць, парочки і компанійки на лавочках уздовж хідників та алей, музика з-під маркіз, тепле сяйво вікон гріє сутінки. Але тут, біля Річки… тремка, схвильована наснага повернення до нормального, живого життя, передчуття, передсмак і очікування надавали мирному містечку невимовного чару.

І хоч сказано було: не раніше за восьму, але Юрчик крутився, мов на пательні. Блимав навсібіч, очікуючи от-от побачити вгодованих і опасистих хлопів у формі. Останнім часом йому ввижалися вони скрізь, вдень і вночі. Хоча ні — вночі снилися різномасті кажани, що приносили повістку в лапках.

Він ішов до Річки, керуючись картою, скачаною з листування. Ціна питання у цих-во була — «половина». Звичайна вартість переброски в цьому районі становила десятку зелені, тож Юрчик скорше зрадів. І погодився. У типа на аві були очі, що вселяли довіру: вилупкуваті, безвиразні. Як мало бути у професіонала.

Під картою значився рядочок: «Розрахунок на місці. І дивись не спізнися».

…Чувак сидів на бережку розслаблений і замалим не замріяний. Ніяково усміхнувся Юрчику, а очі тепер мав живі. І чомусь вщерть повні болем.

— Гарно тут, — сказав, дивлячись на густу чуприну діброви. — Давно кортіло сюди перебратися, та ніяк не… а тепер от дивлюся: як же тут гарно!

Юрчик кивнув, оглядаючи берег. Ні човна, ні плота… що, у надувнім жилеті доведеться плисти? Як на півдесятка косарів скромненько. Дідько, осмикнув себе, та хоч пішки по дну йти, аби вже опинитися на тому боці, на іншій половині світу, аби вже лишити позаду цю війну, цю непевність, цю щохвилинну загрозу!

Чувак обтрусив коліна і дупу, випростався, уже тримаючи в руці подряпаний портативний термінал.

— Оскільки ви скористалися акційною пільговою ціною, — протарабанів сухувато і байдужно, — маєте право переходу всього за половину року.

Юрчик зупинився з карткою в руці. Кліпнув.

— А?

— Віддаєш півроку, кажу?

— Пів… це як у тому кіно з Тімберлейком? Бери! І тиждень собі на чай запиши.

Чувак стенув плечима і притулив термінал до картки. Пискнуло.

— Все?

— Все! — чувак уже спустився стежечкою до ріні на краю води, відкинув хитру маскувальну сітку з начепленим гіллям. — Ходи сюди! Вже!

Крадькома зазирнувши у телефон і перевіривши баланс, Юрчик обережно спустився до води. Грошей не стало менше. Це лякало. Могли продати в раби якомусь фермерові на полуничну плантацію гарувати… Він стріпнув головою: хай спробують; сім років на секції і четвертий дан додавали упевненості. Головне — потрапити на той бік.

Човник прудко рушив через річку, заледве торкаючись хвиль.

Чувак поторсав Юрчика за плече.

— Підйом! Проспиш!

Юрчик відкрив очі, кліпнув урізнобій. Підвівся, ніби крізь товщу води, хитнувся.

— Тиск, мабуть, підскочив, — пробурчав уголос.

— Ну, є троха, — кивнув чувак. — Але до цього звикаєш.

Заледве сфокусувавши зір, Юрчик пильно втупився у чувака і приготувався битися. Зараз зажадає паспорт…

— Та нє! — махнув чувак. — Лиши собі. І паспорт, і картку, якщо тобі так спокійніше.

Між ними ковзнув довгий смугастий в’юн, мазнувши Юрчику хвостом по кінчику носа. Слідом — парочка краснопірок.

— Ш-шо… д-де…

— Тут, — махнув рукою чувак. — А конкретно, на дні.

Він замовк, пильно вдивляючись знову безживними очима Юрчику в лице. Стенув плечем.

— Не було у тебе півроку. Чесно сказати, ти мав одинадцять днів. Чи то в учобці загнувся б, чи ще при затриманні, це не принципово і не цікаво. Ти мав одинадцять днів, якби зостався на тому березі. От і віддав їх усі.

— Я… як?

— Як усі. Як, приміром, і я. Коли ті суки підірвали греблю… ай, не важливо.

Хапаючи ротом — воду? — Юрчик люто і злякано глипав на чувака:

— І… що… тепер?

Той розвів руками:

— Можеш послужити. От як я. Матимеш термінал і телефон, чекай собі бажаючих та вози через річку… якщо їм вистачить часу, звісно…

— Це брєд! Не хочу! Випустіть! Ви мене не втримаєте! Не маєте права!!!

Чувак нахилився ближче:

— Ай, облиш! Ніхто ж нікого і не тримає. Права у нас таки нема. Схочеш — відпустимо.

Він криво всміхнувся.

— Але врахуй: твоє життя уже минуло. Все. Крапка. На цьому тижні станеш уже сьомим потопельником, виловленим з Річки, та й годі. — хитнув головою: — Є і такі, чого там. Є. А от особисто мені, у Каховці, знаєш, якось забракло духу.

Юрчик стояв, не в змозі навіть врізати у незворушну бліду пику.

— Вирішуй, — сказав чувак без жодної бульбашки повітря. — Вже.