Пасмо волосся

─ Товаришу Берегов! Прокидайся… Дзвонять…

   Важко розклепив повіки. Голова вросла у подушку – не зворухнутись. І біль… Ламав кістки та по-живому видирав плоть зі старого напівмуміфікованого тіла.

─ Що?.. Хто? – видушив із запалих грудей хрипіння.

    Натомість – тиша. Навіть телефон замовк.

    Артритними пальцями намацав лампу. Жовте світло розповзлося просторою спальнею, прикипіло до позолоченого різьблення великого дерев'яного ліжка. Григорій важко зітхнув. Дістали ці сни: рейди, азарт, стрілянина. І клята примара… Майже пів століття приходить. Настільки реальна, що можна її торкнутися, відчути липкий холод посинілої шкіри...

    Заледве одірвав лисину від подушки. Зсунув ноги з ліжка, сів. Ребра затріщали від розривного кашлю. А в глибині довгого темного коридору знову заверещав телефон.

    Спльовуючи грубу лайку вкупі з харкотинням, посунув на той звук. Кому вбіса не спиться?! О пів на другу ночі…

─ Так! – каркнув у слухавку згустком злості.

─ Таточку!.. – І давка тиша.

─ Надю, що трапилось? – шкіра на макітрі заворушилась, неначе там досі було волосся. Ну, не можна ж дочці хвилюватися зайвий раз! Без того хімія перемелює на фарш її понівечене пухлиною тіло.

─ Сашко розбився… У реанімації, ─ заголосила.

     Григорій схопився за груди. Єдиний онук!

─ Лікарі… що кажуть?

    У слухавці забулькало. Та вже за хвильку вихопив уривок фрази:

─ Руками розводять…

   Жовтим пергаментом шкіри розповзлися крижані дрижаки. Схопив склянку з водою, що завжди стояла у кожній кімнаті його величезного будинку. Хотів напитися, проте скло ковзнуло вниз і дзенькнуло об дубовий паркет. Застогнав. Мацаючи стіну, сповз додолу. Долонею нахромився на денце розбитої склянки.

 

***

Її пронизливий, сповнений відрази погляд лякав. Уперше в житті не міг впоратись із зеленим дівчиськом! Тут великі й дужі хлопи ламались, як сірники. Він особисто брав участь у кожному допиті. Любив цю роботу до млосних кольок.

   Камера для «бесід» із затриманими була оснащена всім необхідним – від хірургічних інструментів до молотка й сокири. А в кутку тісного приміщення смердів гнилою плоттю іржавий бак для відтятих кінцівок, зубів, нігтів і шматків шкіри. Коли сморід ставав нестерпним – приносили новий.

─ Чого витріщилась, курво бандерівська? – видихнув у набрякле від побоїв обличчя хмару тютюнового диму. ─ Востаннє запитую: де ховається твій йобар Роменко зі своїми псами?

      Дарка скривила зашкарублі від крові губи в презирливій посмішці. Нічого не відповіла.

─  Гаразд! – різко випростався, дістав молоток і цвяхи. – Напросилася…

    Коли за годину бездиханне тіло, з якого так і не витиснули жодного слова, винесли геть, Григорій Берегов угамував збуджене тремтіння в пальцях і дістав із шухляди скриньку. Обережно відкрив. Торкнувся різнобарвних пасем жіночого волосся – аж подих перехопило від захвату. Стільки тут різних життів умістилось! Нахилився, втягнув носом повітря. Ніздрі затріпотіли від запаху бруду, поту і дерева. Пестливо пропустив крізь пальці свіже русяве пасемце. Подекуди волосинки позлипались від ще теплої крові. Григорій притулив його до обличчя, заплющив очі. Здригнувся від стуку в двері. Скринька з трофеями пірнула в пащу стола.

─ Майоре! – зазирнув у кабінет його помічник. – Вийшли на слід Роменка з його бандою. Той закоханий ідіот уже кілька днів поспіль кружляє околицями в пошуках своєї Дарки.

─ Чудово! Повісьте труп шльондри в центрі села – будемо на живця ловити.

    Тієї ж ночі підстерегли командира повстанського загону. Здійнялась стрілянина. Берегов поцілив Роменкові в шию.

     А кількома годинами потому прокинувся від грубого поштовху. Кліпнув очима – над ліжком мертва Дарка схилилась. Зазирнула в бліде від жаху обличчя, губи розтягнулись кривавим згустком хижої посмішки.

─ Хочеш купатися в крові й сухим вийти? Не вийде, товаришу Берегов! – наблизила страхітливі голки зіниць. – За кожну замордовану й вбиту тобою людину платитимеш відкуп тими, кого любиш. А коли нікого не лишиться – захлинешся власною кров'ю і здохнеш…

***

Черговий напад кашлю виштовхав із глибин паралізуючий біль. Старигань розплющив очі. Хотів закричати – раптом сусіди почують… Та горло наповнилось гарячою рідиною, порснули потоки крові. Кволо потягнувся до слухавки, завислої у повітрі, проте рука знесилено опустилась. Він програв цей двобій. Ще тоді, як дворова гопота розпорола черево їхньому з Галею сімнадцятирічному сину. Та перша смерть відчинила ворота в пекло...

      Пекучі спогади загорнули кістляве тіло майора щільним саваном. У вуха із сичанням заповз холодний віддих:

─ Я тут, старий виродку! Подарунок принесла… Візьми собі в колекцію! Це останнє…

   На зведене судомою смерті обличчя впало пасмо волосся...

 

 

       

 

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Другий етап: Дітки Ґейсі
Історія статусів

08/05/24 23:50: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/24 17:00: Фіналіст • Фінал

Коментарі 45

1
Прям до мурашок класне оповідання. Дуже вразило, дякую. Помста , розтягнута у часі, помста справедлива на мій погляд, тонко вівирена..прям супер. І опопвідання написано класно, читається на одному дихання.
1
Ооо, дякую! Емоційний відгук завжди надихає і додає впевненості у власних силах. Тішуся, що вам сподобалось.❤
1
пишіть далі, а якщо вже є щось написане, то після конкурсу не забудте мене тегнути, я залюбки почитаю
1
Сподобалося. Згадується пісня "Енджі Крейда - Враже" під час читання.
1
От навіщо ви про це сказали?! Тепер увесь вечір пісня лунатиме в голові.😄Щиро дякую за відгук!)) Приємно.
1
Зазвичай подібні історії на конкурсах мене не чіпляють, багато доводилося читати схожого, але тут рідкісний вийняток.
Втілено справді якісно, читається якось по-новому, красивий авторський стиль. Прив'язка до об'ємної передісторії (й частково до нашої з вами історії) та увага до деталей підкупають.
Дуже хочеться вірити, що кожному катюзі буде по заслузі. І навіть, якщо не зараз, то через багато років все одно прийде розплата.
1
Так, хочеться вірити, що прийде і вдарить у тім'я. І нехай така віра дещо наївна, та з нею все ж бодай трохи легше жити в жорстокому світі. Дякую за відгук! Тішуся увагою до твору)) Бо то класна мотивація писати, писати... і ще раз писати.😊
0
Начебто й ідея не нова: помста, привид, справи любовні, але наскільки це було смачно, вміло й гарно написано... Вау.
Це така історія, до яких хочеться повертатися. Які читали, читають і читати будуть.
А ще превелике дякую вам, що це повноцінна розповідь. Не виникає питань щодо того, яка була передісторія, тут немає м'яса й жорстокості заради м'яса й жорстокості, ми розуміємо характер персонажів - і це все щастя вкладене в таку невелику кількість слів. Гранд мерсі :з
1
Йой, тішуся вашим відгуком! Наче ото медом по серденьку помастили. Солодко й добре тепер.❤ Такі розгорнуті коментарі по-справжньому надихають)) Дякую вам!😊
1
Яка мова, яка ідея, який чіткий концепт та композиція. Це чудова робота. Дякую!
1
Дякую вам за відгук і увагу до мого твору)) Приємно!
1
Добре, що я до вас завітав.
Довелось перечитувати ваш твір двічі - з першого прочитання тільки вкінці зрозумів задум. А другого разу вже смакував.
Добре продумана ідея, хороше виконання. Тішить око те, як ви обрамлюєте діалоги: "каркнув у слухавку згустком злості", "наблизила страхітливі голки зіниць", "видихнув тютюновим димом у побите обличчя" і таких моментів, коли слова означають більше свого лексичного значення, багато - дуже майстерно)

Єдине, що б я можливо підправив - залишив би товариша Берегова товаришом Береговим до кінця. Нам не обов'язково знати, що ім'я цього покидька - Григорій.

А так більше у мене запитань нема. Був би цей твір у моїй групі на голосуванні - балів би трішки отримав.

Дякую за емоцію!
0
Щиро дякую за такий розлогий та детальний коментар! Тішуся, що сподобалось моє творіння. Дуууже приємно! Так, щодо Берегова - згодна. Надто багато честі давати йому ім'я. Якби ж це той задум, коли писала!
1
Оце прям майстерно написане оповідання! Структура, сюжет, атмосфера - все на місці! Дуже сподобалось, особливо фінальна частина - до мурах!
1
Дякую щиро! Невимовно приємно!))❤
1
Вітаю з проходженням в другий етап))
1
О, це той випадок, коли з перших речень точно знаєш, кому віддаси якусь кількість балів!
Образність, художні засоби на вищому рівні 😍 Це одразу занурює в атмосферу, без зайвих описів. Замість «хвора на рак» — яскравий спалах, який викликав сильні емоції. І співчуття, хоча мала б запідозрити щось іще на слові «товариш»
Здогадалася, що мої емоції зазнають добрячого копняка на 180 градусів вже на початку другої частини. Але це не вада, навпаки — дуже круто написано!
Від ідеї до задуму, до самих дрібниць… Дуже болюча історія 😥
0
Ох, дякую! Надзвичайно приємно отримати такий розгорнутий коментар!))) Тішуся, що вам сподобалось. Бо це те, що дійсно болить. На генетичному рівні. І той біль нині лише посилився... Перемоги нам!
0
Класно побудований твір, хоча не злякалась, а засумувала і позловтішалась водночас. Йбнрсн
1
Московити такими завжди були. Хай би вже повиздихали! А за відгук - щиро дякую! Приємно.❤🤗
0
Цікавий твір, трохи незвично, що кацапи теж розмовляють українською, але в цілому підтримую таке рішення, бо з часом, сподіваюся, москальську в нас більшість забуде, а наступні покоління й не знатимуть) Сподобалася моторошна атмосфера, нагнітання, хоча через те, що це був кацап, ні співчуття, ні страху в кінці не виникло.
1
У часи боротьби УПА вони вміли гарно розмовляти українською, ба, більше - навіть були місцевими, лише за походженням - москалями. Тому й втирались у довіру до місцевого населення, а часто україномовні агенти долучались до повстанських загонів із метою подальшої ліквідації упівців. Страшні часи були. Наші поліські ліси досі всіяні трупами патріотів. Адже УПА зародилось і було створене на Житомирщині. Екскурс в історію завершила, тож тепер просто хочу вам щиро подякувати за розгорнутий і позитивний відгук! Хвойда задоволена!😍😄
0
Захопливо читалося і залишає приємний післясмак. Неймовірна робота
0
Щиро дякую за відгук!❤
0
Ооо! Це просто божественно! Скільки всього можна вмістити в коротку прозу! Відчувається рука майстра!
1
Ого! Дякую за ваш відгук! Потішили моє его. А якщо без жартів, то дуууже приємно!
1
Гарно написано, наче не страшно, але атмосферно) Заходьте й ви до мене на бокальчик
0
Круто, люблю коли у маніяків є колекція трофеїв і самі персонажі цікаві.
1
Дякую! Теж люблю колекції. Хоч і не маніячка. Здається...😉
0
Я колись збирала цукор, в мене було багато пакетиків з цукром, і залізничний і з кафе різних,в різних містах України. Ні щоб збирати просто етикетки, мені треба було щоб там був цукор. Десь років 7 в мене коробка з тим всім була, але потім намокла,взагалі хз як,вона в шафі стояла. Прийшлось викинути всю колекцію.
1
Прикольно! А я колекціоную речі старовини - від гончарних глечиків до монет. Люблю раритетні гудзики, пряжки та язичницькі амулети. Ці речі бережуть енергетику людей, яких давно немає, бережуть наше минуле. І це просто до мурах по шкірі.
0
Дуже круте хоббі, було б класно колись побачити вашу колекцію. Я вдарилась банально в придбання та читання книг, скоро вони виженуть мене з дому:)
0
Сподобалось. Реалістично, жахливо, і мова багата. Удачі!
0
Тригернуло, налякало своєю реалістичністю, навіть відчула якусь атмосферу історії. Писати - то точно ваше!))
0
Щиро дякую за відгук!😊